Складними називають системи, для яких характерні унікальність та неможливість чи небажаність натурних експериментів над об'єктами як джерела інформації під час моделювання та прийняття рішень.
При конкретних розробленнях термін "складна система" асоціюється з об'єктом, що складається із множини ієрархічно побудованих частин, які знаходяться у тісній взаємодії та становлять єдине ціле.
Для вивчення складних систем пропонується така схема: об'єкт (уявою або думкою) поділяється на порівняно однорідні взаємодіючі частини (тобто більш низького рівня), потім дається математичний опис цих частин. Далі за допомогою експериментів, знань та досвіду спеціалістів також дається опис зв'язку між цими частинами. Таким чином робиться модель складного об'єкта Далі за допомогою теоретичного вивчення та експериментів з моделлю досягається основна мета – вивчення об'єкта та керування ним.
Розглянемо особливості функціонування екологічних систем, що обумовлюють їх складність.
До основних загальних властивостей біологічних, екологічних, геологічних систем належать: територіальна та просторова неоднорідність, поліструктурність, цілісність, відкритість, динамічність, стійкість, стохастичність.
Територіальна та просторова неоднорідність притаманна кожному типу систем. В екологічних системах вона виявляється у зміні зовнішніх та внутрішніх факторів за горизонталлю (мозаїчність екосистем) та вертикаллю (ярусність).
Територіальність-просторовість – це також особливість усіх геосистем, що відрізняє їх від багатьох систем інших класів, зокрема екосистем. Із зовнішнього середовища геосистеми виділяються як певні ділянки території. Кожну геосистему можна описати метричними показниками (площею, лінійними розмірами) і топологічними (характеризують положення даної геосистеми щодо інших геосистем або об'єктів іншої природи). Територіальність геосистем дає можливість ефективно використовувати картографічні методи при їх виділенні, зображенні та аналізі.
Фактично геосистеми виділяються не стільки як територіальні (двовимірні), скільки як просторові системи. Проте просторовість властива багатьом класам систем і взагалі не потребує залежності характеристик системи від місцезнаходження та розмірів території. Структурні, динамічні та інші особливості геосистеми дуже залежать від того, яку саме ділянку земної поверхні (території) вона займає. Тому цю її властивість доцільно називати територіальністю-просторовістю.
До геосистем належать природні системи лише певного просторового інтервалу. Лінійні розміри геосистем найменших розмірів – декілька метрів, а географічної оболонки, якщо її вважати за геосистему, – 107-108 м по горизонталі та 103–104 м по вертикалі. Таким чином, аналіз геосистем виконується в просторовому інтервалі від 102 до 108 м. Лк довів В. О. Боков, порівняно з величинами, відомими в природі (найменші досліджені відстані становлять КГ22 м, розміри найбільших галактик – Кг м), це дуже малий діапазон – лише КГ31 % інтервалу відомих у природі лінійних відстаней.
Розмір геосистеми визначає особливості факторів її формування та динаміки, багато інших особливостей, а також методи дослідження. На цій підставі розробляється концепція просторової розмірності геосистеми. Згідно з нею різні ранги геосистем можна узагальнити до значно меншого числа розмірностей. Щодо числа цих класів єдиної думки у ландшафтних екологів та ландшафтознавців немає. Найдоцільніше виділення б класів (рівнів) просторового геосистемного аналізу:
• 1) субтопічний (просторовий масштаб 10°–10і м2);
• 2) топічний (102–104 м2);
• 3) хоричний (104–10s м2);
• 4) регіональний (107– 1012 м2);
• 5) субглобапьний (10ІО-1014 м2);
• 6) глобальний (10І4-10І6м2).
Поліструктурність. Під структурою системи розуміють характер поєднання її елементів певного типу відношеннями. Оскільки в тій самій системі можуть бути відношення різних типів, то й поєднання ними елементів також буде неоднаковим, тобто в одній системі може бути кілька різних структур. Такі системи називаються поліструктурними. Ними, наприклад, е суспільні системи (у них виділяють статево-вікову, етнічну, професійну та інші структури, що не збігаються). Ці відношення визначають спосіб поділу системи на її елементи (декомпозицію системи), їх склад та поєднання у підсистеми.
Визначення типу відношень, що вважаються структуроформувальними, тобто щодо яких виділяється структура геосистеми, залежить від аспекту аналізу останньої. Найбільш загальними аспектами аналізу систем є:
• 1) вертикальний (синонім – топічний), де елементами є різні фізичні тіла геокомпонентів, а відношеннями – вертикальні потоки різних речовин та енергії, генетико-еволюційні та ін.;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Складність екологічних систем“ на сторінці 1. Приємного читання.
