Енергетичний баланс екологічних систем
Енергію визначають як здатність виконувати роботу. Властивості енергії описуються двома законами термодинаміки. Перший закон термодинаміки, або закон збереження енергії, гласить, що енергія не зникає і не утворюється заново, вона лише може переходити з однієї форми в іншу. Другий закон термодинаміки, або закон ентропії, формулюється по-різному, зокрема: процеси, пов'язані з перетворенням енергії, можуть проходити самоплинно лише за умови, що енергія переходить з більш концентрованої форми до більш розсіяної, тобто деградує. Другий закон можна сформулювати і так: будь-яке перетворення енергії з однієї форми в іншу неминуче супроводжується розсіюванням її частини у формі, недоступній для подальшого використання. Одним із наслідків цього є неможливість створення вічного двигуна.
Ентропія (від грецького entropia – перетворення, поворот) – міра кількості зв'язаної енергії, що стає недоступною для використання. Цей термін також використовується як міра зміни невпорядкованості системи, що відбувається при деградації енергії.
Енергетичний підхід до вивчення екологічних процесів значною мірою сприяв формуванню екології як науки, оскільки саме він дав змогу вивчати дивовижне розмаїття життя в усіх його проявах через установлення кількісних закономірностей як міжорганізмових, так і міжпопуляційних відносин, визначати енергетичні баланси біо- й екосистем різного рівня організації. Колосальна кількість публікацій цього напрямку сприяла з'ясуванню загальних закономірностей трансформації енергії як окремими організмами, популяціями, угрупованнями, так і складових енергетичного балансу біосистем різного рівня організації. Але при цьому практично не враховується вплив якості середовища на жоден продукційно-енергетичний параметр. У практиці біопродукційних досліджень часто майже всі величини одержують розрахунковими методами, використовуючи продукційно-біомасові (P/В) коефіцієнти, одержані (у більшості випадків) десятки років тому за умов зовсім іншого екотоксикологічного стану екосистем. Це не лише унеможливлює одержання об'єктивної інформації з продукційних параметрів різних видів, популяцій і трофічних рівнів, беручи до уваги значне погіршення стану середовища останніми десятиліттями. Тим паче що за рівнем забруднення окремі екосистеми відрізняються настільки істотно, що його неврахування зводить нанівець цінність проведених таким чином біопродукційних досліджень.
Важливим етапом розвитку цієї проблеми є з'ясування понятть "норма" і "патологія" екосистем. У цьому аспекті першочерговим завданням потрібно визнати розроблення кількісних критеріїв, які спроможні давати об'єктивну оцінку стану якості середовища за ступенем його адекватності особливостям живої матерії.
Основним джерелом енергії для багатьох процесів у екосистемі е сонячна. Порівняно з нею енергії до екосистеми від інших джерел надходить дуже мало (теплової енергії з надр Землі – 0,04 % сумарної сонячної радіації, тектонічних рухів – 0,0005 %). Тому сонячна енергія і використовується в екосистемі найбільш ефективно: вона здатна трансформуватися в інші види енергії (теплову, хімічну, механічну), завдяки їй відбувається продукування біомаси, вологообіг, циркуляція повітряних мас тощо.
Загальну схему потоку і трансформації сонячної енергії в екосистемі наведено на рис. 2.15. На верхню межу атмосфери надходить 2 кал/см2хв сонячної енергії. Проходячи крізь атмосферу, вона послаблюється атмосферними газами та пилом. При цьому ступінь послаблення залежить від довжини хвилі (частоти) світла. З екологічної точки зору найбільш важливими обставинами диференційованого послаблення випромінювання є дві:
• 1) ультрафіолетове випромінювання (найбільш небезпечне для протоплазми) практично не проходить крізь озоновий шар, що й забезпечує можливість життя на планеті;
• 2) менше за все послаблюється видиме світло, що необхідне для фотосинтезу, а тому він може відбуватись і в похмурі дні.
За кількістю енергії, яку отримує екосистема, розрізняють такі: мегатермні (радіаційний баланс RB > 80 ккал/см2 на рік, поширені в екваторіальній зоні); макротермні (RB 50-70, поширені в тропіках); мезотермиі (RB 50-70, суб- і Середземномор'я); субмезотермні (RJB 40-50, неморальна зона); субмікротермиі (RB 30-40, суббореальна зона); мікротермні (RB 20-30, бореальна зона); нанотермні (ЯВ < 20 ккал/см2 на рік, поширені в суб- та арктичній зонах).
Рисунок 2.15 – Схема потоку енергії в екосистемі.
Сонячна радіація: R – сумарна, RI – пряма, RS – розсіяна, RA – відбита; RE – ефективне випромінення; RB – радіаційний баланс; Т – витрати тепла на транспірацію; Е – те саме на фізичне випаровування; Q – турбулентна віддача тепла атмосфері; Р – енергія на фотосинтез; Рь- енергія дихання рослин; Рд-чиста первинна продукція; Р„- втрата енергії з опадом; Р–-енергія у фітомасі; ВМ – енергія, накопичена в прирості біомаси; Z – енергія, що надходить до травоїдних тварин (консументів 1-го трофічного рівня); Zb – енергія дихання тварин; Ζί – енергія синтезу нової зоомаси; Zm – енергія, що втрачається разом із загибеллю тварин; Z, – енергія, що переходить до наступного трофічного рівня; М – енергія мортмаси; Мь – енергія на дихання сапротрофів; Мс – енергія окиснення мортмаси; Мт – енергія мінералізації мортмаси; Н – енергія, накопичена в гумусі
За ступенем поглинання сонячної радіації рослинним покривом (перехопленням світла фітогеогоризонтами та ступенем освітленості поверхні Грунту) екосистеми можна поділити на: геліоморфні (геосистеми лише з трав'яним покривом чи позбавлені його); субгеліоморфні (чагарники, рідколісся); семігеліоморфні (світлохвойні, дрібнолисті ліси); сціоморфні (зімкнені темнохвойні та широколисті ліси). Від типу затіненості геосистеми істотно залежать видовий склад, продуктивність, конкурентні відношення та деякі інші ознаки нижніх фітогеогоризонтів.
Практично будь-який аспект діяльності людини в екосистемі призводить до зміни у ній інтенсивності енергетичних потоків. Причому змінюються величина та співвідношення не лише внутрішньогеосистемних потоків, а й вхідних та вихідних. Через забруднення атмосфери аерозолями дещо збільшується відбита радіація, тому до геосистем може надходити менше сумарної радіації. Так, смог здатний зменшити її на 30-40 %. У потоці сумарної радіації збільшується частка розсіяної, що призводить до деякого нівелювання експозиційних відмінностей геосистем схилів.
В агроекосистемах значне збільшення надходження енергії пов'язане із внесенням органічних добрив. Частина цієї додаткової енергії йде на формування врожаю, невелика частина консервується в гумусі, а значно більша (на схилах – до 60-70 %) непродуктивно втрачається геосистемою разом із виносом поверхневим та ґрунтовим стоками.
Трансформація характеру діяльної поверхні екосистеми внаслідок розорювання, зведення лісів, меліорації тощо призводить до зміни величини альбедо, а через неї – і до зміни структури радіаційного балансу. Так, альбедо систем із степовою рослинністю становить 19-23 %, а свіжозораних агроугідь на їх місці – 5 %; широколистих лісів 12-17 %, а полів зернових культур на їх місці – 22-28 %. Відповідно змінюється і частка відбитої радіації.
Зміни вертикальної структури екосистеми, пов'язані зі зведенням природної рослинності, призводять до трансформації трофічної структури систем, а відтак – і потоків енергії між біотичними елементами. Найістотнішими тут є щорічні втрати енергії, накопичені геосистемою у фітомасі. Внаслідок цього зменшується потік енергії, що надходить до детритного циклу – основи процесу продукування гумусу. Загалом трофічна структура агрогеосистем сильно спрощується, інтенсивність потоків енергії від продуцентів до первинних консументів значно зменшується, а сама сітка цих потоків стає менш розгалуженою. Це, зокрема, зумовлює низьку стійкість агрогеосистем порівняно з природними.
Важливим елементом біотичної структури екосистем є своєрідність ланцюгів живлення в кожній з них.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Енергетичний баланс екологічних систем та їх продуктивність“ на сторінці 1. Приємного читання.
