• території заповідників, як правило, мають бути еталонами природних зон або дрібніших таксономічних одиниць;
• розміри територій повинні бути достатніми для саморегуляції природних процесів;
• насамперед заповідниками стають еталони тих ландшафтів, яким загрожує зникнення.
Від природних резерватів відрізняються національні парки - у них природоохоронні функції поєднуються з туризмом, рекреацією. Національний парк є природоохоронною територією категорії П згідно з визначенням МСОП. Однією з цілей створення національних парків є відпочинок, тому дозволяється відвідування та перебування туристів на їхній території за певних умов.
Найбільшим у світі є Північно-східний гренландський національний парк, заснований у 1974 р.
Основною метою створення національних парків є організація відпочинку там, де природні ландшафти добре збережені. Але рекреаційні функції жодним чином не повинні переважати над природоохоронними. Зважаючи на це, основними завданнями створення національних парків можна вважати:
• збереження репрезентативних екосистем планети;
• підтримку біорізноманіття на різних рівнях;
• збереження генетичних ресурсів тварин і рослин;
• проведення наукових досліджень та екологічного моніторингу;
• організацію туризму і відпочинку населення. Найстарішим у світі є Єллоустонський національний парк,
створений 1872 р. в США, з площею у 900 тис. га та дуже різноманітним тваринним світом. Після створення національних парків у Єллоустоні та Йосеміті у США ідея була підхоплена й іншими країнами. Так, у 1879 р. був заснований Королівський національний парк в Австралії. Першим канадським національним парком став Національний парк Банфф (потім відомий як Національний парк Скелястих Гір), створений у 1885 р. Нова Зеландія створила свій перший національний парк у 1887 р. У Європі першими національними парками стали дев'ять парків, відкритих у Швеції у 1909 р. Зараз Європа має 359 заповідників і національних парків. Після Другої світової війни національні парки були засновані по всьому світу. Сьогодні на планеті існує понад 2 тис. національних парків різних типів.
За ступенем рекреаційного (туристського) навантаження національні парки (НП) поділяють на такі типи:
• o НП відкритого типу, доступні для відвідування на всій або майже на всій своїй території (таких небагато).
• o НП курортного типу, розташовані в районах кліматичних і бальнеологічних курортів. У них охороняються ландшафти та їх кліматотворні компоненти. Доступ відвідувачів на територію відкритий або частково обмежений.
• o НП напівзакритого типу, які переважають у більшості країн. Більша частина їхньої території закрита для відвідування і перебуває під охороною. Відкрита частина спеціально орієнтована на туристів.
• o НП закритого типу, які своїм основним завданням вбачають охорону природи в інтересах науки. У них дозволяються окремі екскурсії на спеціально відведеній для такої мети території за певними маршрутами.
З початку 70-х років XX ст. в усьому світі з ініціативи ЮНЕСКО виконується міжнародна програма "Людина і біосфера" (МАВ - "Man and Biosphere"), яка стала одним з найбільш вагомих природоохоронних напрямків діяльності ЮНЕСКО. Цю довгострокову наукову програму було схвалено на XVI сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1970 р. Виконання програми контролює Міжнародна координаційна рада МАВ. Програмою передбачається здійснення комплексних багаторічних досліджень впливу людства на біосферу та зворотної дії змінених біосферних процесів на здоров'я людини. На сьогодні понад 100 країн розпочали виконання програми МАБ, створивши національні комітети, які організовують відповідні дослідження. До програми МАБ введено плани створення біосферних заповідників, які можуть бути базою для збереження біорізноманіття планети та підготовки спеціалістів з екологічної освіти. Штаб-квартира МАБ знаходиться в Парижі у будинку ЮНЕСКО.
Саме за ініціативою ЮНЕСКО, а також ЮНЕП і МСОП, з метою спостереження, вивчення стану й антропогенних змін природного середовища у 70-ті роки XX ст. розпочалося створення біосферних заповідників (резерватів) у масштабах планети. Основною метою їх створення стало здійснення глобального або регіонального екологічного моніторингу, прогнозування техногенного впливу на біосферу, порівняльні багаторічні екологічні дослідження, міжнародне співробітництво у галузі контролю, охорони та збереження генофонду біосфери.
Біосферні заповідники створюються, як правило, на базі природних заповідників і національних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних резерватів. Для них встановлюється диференційований режим охорони і використання природних комплексів, тобто виділяються відповідні функціональні зони. Наприклад, обов'язково є ядро, або заповідна зона, що охоплює території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; режим заповідної зони визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Ядро оточує так звана буферна зона, що виділяється з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях. Нарешті, перехідна зона, або зона антропогенних ландшафтів, яка включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів“ на сторінці 3. Приємного читання.
