Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів

Основи екології

Нині встановлено, що швидкість вимирання тварин зростала майже пропорційно збільшенню кількості людей і досягла максимальних значень за останні 100 років. Усього за історію людства вимерло понад 150 видів та підвидів птахів, а також 110 видів ссавців.

Загалом вимирання видів є таким самим природним процесом, як і їх утворення. Проблема полягає у співвідношенні цих двох процесів. Видоутворення - це повільний процес, який триває десятки тисяч, а іноді й мільйони років. Тоді, коли темпи видоутворення відповідали темпам вимирання видів або перевищували їх, то видова різноманітність перебувала на постійному рівні або навіть зростала. Учені вважають, що саме цей процес переважав протягом минулих геологічних епох. Сьогодні описано близько 1,7 млн сучасних видів, з яких порівняно добре вивчено лише 3 %. Відносно вивченими вважаються 400-700 тис. видів, більш як половина залишаються майже невивченими, оскільки представлені тільки одиничними гербарними екземплярами, тушками, черепами, іншими рештками чи навіть одиничними описами. За оцінками спеціалістів, ще від 15 до 80 млн видів, які існують нині на планеті, людству поки що взагалі не відомі.

Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, а, навпаки, інтенсифікував вимирання видів, що відбувається внаслідок руйнування місць проживання видів, надмірної експлуатації окремих видів (масовий відстріл тварин, хижацьке рибальство, вирубування цінних видів дерев тощо), екстенсивного нарощування масштабів сільськогосподарської діяльності (передусім, вирубування лісів і розорювання під сільськогосподарські угіддя цілинних земель), глобального техногенного забруднення біосфери. Отже, за сучасними оцінками, сьогодні темпи вимирання видів внаслідок антропогенної діяльності перевищують темпи природного вимирання у сотні і навіть тисячі разів, і навіть якщо ці темпи залишаться на нинішньому рівні (а поки що вони наростають), через 50-100 років планета втратить від 25 до 50 % сучасної видової різноманітності! Мільйони (а, можливо, й десятки мільйонів) видів рослин і тварин можуть зникнути швидше, ніж людство дізнається про їхнє існування.

Зважаючи на все це, флорою і фауною всього світу опікується, крім Міжнародної Червоної книги, світовий Червоний список тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі. Червоний список видається Міжнародним союзом охорони природи з 1963 р. і є найбільш всеосяжним збірником відомостей про охоронний статус рослин і тварин в усьому світі. Його побудовано на суворих критеріях оцінки статусу видів та ризику їхнього зникнення. Ці критерії є універсальними і можуть бути застосовані для будь-якого виду в будь-якому регіоні світу. Метою Червоного списку є визначення та оприлюднення ступеня загрози для існування тих чи інших видів живого, а також надання відомостей, необхідних для збереження біологічних видів, всім, кого це може стосуватися.

Загалом Червоний список МСОП вважається найбільш авторитетним джерелом оцінки статусу світового біорізноманіття. Останнє його оновлення відбулося 4 травня 2006 р. Це видання розглядає 40 168 видів взагалі, а також окремо 2160 підвидів, рас, форм, популяцій тощо. З числа видів, розглянутих повністю, 16 118 визначені як такі, що перебувають під загрозою. Серед них 7725 тварин, 8390 рослин і 3 види - гриби та лишайники. Види у Червоному списку МСОП поділені на дев'ять категорій за такими ознаками, як швидкість скорочення чисельності, розміри популяції, величина ареалу і ступінь його розчленованості. Наприклад, є такі категорії видів: зниклий; зниклий в природі; перебуває під критичною загрозою; перебуває під загрозою; вразливий; близький до загрозливого стану; перебуває під невеликою загрозою; відомості недостатні; недосліджений.

Необхідність охорони світових біологічних ресурсів відображена у багатьох документах міжнародного співробітництва: Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення як середовища існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція, 1971); Конвенції про міжнародну торгівлю рідкісними видами дикої фауни та флори, які перебувають під загрозою зникнення (1973); Всесвітній стратегії охорони природи (1978); Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція, 1979); Європейському Червоному списку тварин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991); у Червоних книгах окремих країн.

1992 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Конференція ООН з питань довкілля і розвитку, де брали участь лідери 179 держав світу, до яких приєдналися представники громадських, урядових, наукових, ділових та інших організацій - усього понад 400 тис. відвідувачів. Конференція ухвалила п'ять основних документів: Декларацію про довкілля і розвиток, Порядок денний на XXI століття, Заяву про принципи управління, захисту і постійного розвитку всіх видів лісів, Рамкову конвенцію про зміну клімату та Конвенцію про біорізноманіття. Ця конференція вперше оголосила збереження біорізноманіття пріоритетним напрямом діяльності людства.

Біорізноманіття - сукупність усіх живих організмів, їх мінливості та біологічних процесів. Рівні організації біорізноманіття охоплюють гени, популяції, види, ареали мешкання, екосистеми та природні процеси, що їх підтримують. Біологічні ресурси є окремими елементами біорізноманіття, як гени або види. Збереження біорізноманіття сприяє стійкому економічному розвитку, допомагає вирішенню соціальних проблем та охороні послуг, які надає навколишнє середовище.

Збереження біорізноманіття - складна, комплексна проблема, яка пов'язана із системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів. Серед завдань щодо збереження біорізноманіття є такі, що входять до глобальної концепції стратегії і тактики виживання людства, наприклад, збалансоване використання земельних ресурсів, боротьба із зменшенням площі лісів, невиснажливе використання природних екосистем, раціональне ведення сільського господарства, зниження рівня техногенних забруднень води, ґрунту й повітря, раціональне використання ресурсів моря та ін.

Проте є й система специфічних заходів захисту. Це передусім заповідна справа і так звана біоконсервація. Заповідна справа - це теорія і практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманіття - популяції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об'єктів, що охороняються, та її площею.

Проте навіть розвинена мережа заповідних територій не зможе забезпечити збереження всього біорізноманіття. Біоконсервація належить до новітніх напрямів біоекології. Це система заходів, спрямованих на збереження генетичної і видової різноманітності шляхом збереження популяційних і видових генотипів окремих особин поза природними місцями проживання - у зоопарках, ботанічних садах, у колекціях культур тощо. Біоконсервація сьогодні розглядається як останній спосіб захисту генетичного й видового біорізноманіття. Сьогодні людство "законсервувало" для нащадків близько 10 % відомої науці сучасної біоти. Однак біоконсервація поки що не може стати гарантом збереження біорізноманіття.

Законсервувати будь-який вид дуже складно з погляду науки і техніки. Але значно складнішою справою є розконсервація виду і повернення його у природу. Вид, випущений "з пробірки" у природу, як правило, поводиться непередбачувано, адже потрапляє до системи з іншими зв'язками. Найчастіше він не встигає пристосуватися до свого оточення і стає легкою здобиччю для хижаків, субстратом для хвороб або їжею для паразитів. Якщо ж він виявляється здатним протистояти цьому тискові, то, зазвичай, сам стає агресором: витісняє види аборигенної флори чи фауни, стрімко розселяється, створює різні біологічні перешкоди. Такі наслідки називають "екологічними вибухами".

По всьому світу створені і продовжують створюватися спеціальні природоохоронні території та об'єкти. При цьому керуються, як правило, зважаючи на такі основні критерії:

• o Характер та основна мета режиму використання території. Цей критерій визначає декілька варіантів - це може бути абсолютне вилучення певної території з господарського використання, обмеження експлуатації окремих природних ресурсів в інтересах науки або туризму, відновлення деяких природних ресурсів, охорона конкретних об'єктів, які мають освітнє або меморіальне значення тощо.

• o Ступінь складності об'єкта, що охороняється. Тут також є кілька варіантів - від окремого компонента природної екосистеми до екосистеми в цілому; від конкретного виду природних ресурсів - до їх комплексу.

• o Тривалість уведення обмежувального режиму. Режим заповідання (повний або частковий) може бути застосований на необмежений термін або тимчасово.

Природоохоронні території та об'єкти різняться за ступенем суворості заповідного режиму. Найбільш суворим заповідним режимом характеризуються природні заповідники (резервати) - території, повністю вилучені з будь-якого господарського використання та призначені для збереження інформації про незайману природу, наукових цілей, спостереження за загальним станом природного середовища планети (глобальний та інші види моніторингу) і підтримки екологічної рівноваги у дуже вразливих місцях, котрі мають важливе значення для збереження природи великих регіонів. У заповідниках повністю заборонені всі види господарського використання природних ресурсів, чисельність тварин не регулюється, біотехнічні заходи не проводяться, туризм обмежений або повністю заборонений. Заповідники також є формою збереження генофонду нашої планети.

В основу організації природних заповідників покладають такі принципи:

• території мають бути найменшою мірою змінені господарською діяльністю;

• природні екосистеми мають включати рідкісні види флори і фауни;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. Сучасна екологія як система знань про взаємодію природи та суспільства

  • Структура сучасної екології

  • Новітні галузі екології

  • Об'єкти дослідження, методи й основні завдання екології

  • Розділ 2. Екосистеми та їх місце в організації біосфери

  • Структура екосистем

  • Харчові взаємовідносини в екосистемах

  • Нехарчові взаємовідносини в екосистемах

  • Екосистемні рівні організації

  • Стабільність та динамічність екосистем

  • Розділ 3. Екологічні фактори

  • Основні характеристики екологічних факторів

  • Класифікація екологічних факторів

  • Вода

  • Температура

  • Кисень

  • Біотичні екологічні фактори

  • Антропогенні фактори

  • Розділ 4. Біосфера як глобальна екосистема

  • Загальна характеристика біосфери

  • Основні властивості і глобальні функції живої речовини

  • Еволюція сучасної біосфери

  • Кругообіги речовини та енергії у біосфері

  • Біогеохімічні цикли у біосфері

  • Кругообіг кисню

  • Кругообіг сірки

  • Антропогенна трансформація біосфери

  • Основні ідеї вчення про ноосферу

  • Основні закони біосферного розвитку

  • Закони екології Коммонера

  • Розділ 5. Природні ресурси і природно-ресурсний потенціал біосфери

  • Загальна характеристика і поділ природних ресурсів

  • Природно-ресурсний потенціал і природокористування

  • Природокористування та ресурсні цикли

  • Поняття екологічного потенціалу

  • Мінеральні ресурси

  • Гірничопромислові ландшафти і рекультивація земель

  • Відходи як вторинні ресурси

  • Земельні ресурси

  • Ґрунти та їх значення в агроекосистемах

  • Основні причини погіршення якості земельних ресурсів

  • Водні ресурси

  • Забруднення Світового океану

  • Водоспоживання та відновлення ресурсів прісної води

  • Міжнародне співробітництво у галузі охорони водних ресурсів

  • Ресурси атмосфери

  • Атмосферне забруднення та його екологічні наслідки

  • Парниковий ефект і глобальне потепління клімату

  • Руйнування озонового шару атмосфери

  • Кислотні опади та їх екологічні наслідки

  • Біологічні ресурси

  • Рослинні ресурси

  • Тваринні ресурси

  • Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів
  • Розділ 6. Глобальні екологічні проблеми людства

  • Світова енергетична криза та шляхи її подолання

  • Шляхи подолання енергетичної кризи

  • Сонячна енергетика

  • Вітроенергетика

  • Біоенергетика

  • Геотермальна енергетика

  • Приповерхнева геотермія

  • Інші види альтернативної енергетики

  • Енергія морів і океанів

  • Воднева енергетика

  • Характеристика демографічної ситуації

  • Шляхи вирішення демографічної проблеми

  • Проблеми, пов'язані з демографічною проблемою

  • Розділ 7. Основи екології людини

  • Методи дослідження екології людини

  • Аналіз змін компонентів природного середовища та їх вплив на здоров'я людей

  • Негативні зміни ґрунтового і рослинного покриву

  • Забруднення природного середовища різноманітними відходами

  • Якість товарів народного споживання та продуктів харчування

  • Основні екологозалежні захворювання людини

  • Екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Абіотичні екологічні фактори та їх вплив на здоров'я людини

  • Вплив біотичних екологічних факторів на здоров'я людини

  • ПІСЛЯМОВА