ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПІД ВПЛИВОМ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Оцінка і прогноз якості земель

Таблиця 4.2

Класифікація ерозійної небезпеки

Ступінь ерозійної небезпекиІЗГ (років)Характеристика ерозійної небезпеки
1>300Небезпеки водної ерозії практично немає
2300-200Слабка. З'являється імовірність поступового зниження потужності профілю грунтів
3200-100Помітна. Має місце реальна можливість втрати грунтового покриву
4100-50Сильна. Наявні умови повної втрати грунтового покриву
5<50Дуже сильна. Імовірні проявлення катастрофічних ерозійних втрат грунту. Наявні умови для втрати грунтового покриву за життя одного покоління.

Таблиця 4.3

Нормативи для непрямої оцінки ерозійної небезпеки

№ п.п.ПоказникиХарактеристика ерозійної небезпеки
ВідсутняСлабкаПомітнаСильнаКатастрофічна
1Розорам і сть території, %<4040-4545-5050-60>60
2Співвідношення площ під ріллею і стабільними земельними угіддями<1,01-1,31,3-1,71,7-3,0>3,0
3Еродованість ріллі, %<2021-3031-4041-50>50
4Розораність земель на схилах >2 град., %<2021-3031-4041-50>50
5Клас ерозійної небезпеки, сума балів45-89-1213-1617-20

Фактична еродованість грунтового покриву може бути в достатній мірі представлена показниками ступеня еродованості і значенням ерозійно втраченого шару грунту чи середньорічним модулем змиву.

Градація середньозваженого ерозійного зменшення потужності грунтового профілю (dН), запропонована С.Ю. Булигіним (2005), на підставі аналізу фактичних ерозійних втрат грунту, що відбулися в Україні за 30 років (1961-1990), за своєю суттю відповідає шкалі інтенсивності ерозійних втрат, яка була опрацьована МК. Шикулою зі співавторами (2001) (Рис. 1. додатків до розділу 4 (4-Г)):

• 1 клас – ерозія відсутня (втрати за 30 років становлять 0-0,8 см, тобто < 0,26 мм/рік);

• 2 клас – слабке проявлення ерозії (втрати 0,8-2,4 см , тобто 0,26- 0,8 мм/рік);

• 3 клас – середнє проявлення ерозії (втрати 2,4-4,0 см , тобто 0,8- 1,3 мм/рік);

• 4 клас – сильне проявлення ерозії (втрати 4-6 см ,; тобто 1,3- 2,0 мм/рік);

• 5 клас – катастрофічна ерозійна втрата грунтового покриву (втрати за ЗО років перевищують 6 см, тобто > 2,0 мм/рік).

Перший клас dH виділяє райони, де середньорічна ерозійна втрата грунту не перевищувала швидкості грунтоутворення. Тобто грунти на цих територіях, за період 1961- 1990 pp. не знизили своєї потужності. Якщо пригадати, що термін "ерозія" в перекладі з латинської мови означає роз'їдання, а термін "нормальна ерозія", на думку С.Ю. Булигіна, не має достатніх підстав на існування, можна констатувати відсутність ерозійних процесів у грунтах цієї території (0,8:30=0,26 мм або 2,6 т/га максимум ерозійних втрат грунту).

Аналіз еродованості грунтів показує відсутність процесів еродування фунтів за 1961-1990 pp. в Українському Поліссі і Сухому Степу, слабкий прояв ерозії в Південному Степу, в Полтавській області і ще на деяких територіях.

Слабкий прояв ерозії в Полтавській області, на думку С.Ю. Булигіна (2005), не залежить від безплужної системи обробітку, що; широко тут застосовувалась протягом 70-х і першої половини 80-х років XX століття. Середньосуглинковий гранулометричний склад чорноземів, що обумовлює їх високу водопроникність, і відповідно, достатнє ґрунтове поглинання атмосферних опадів на фоні значної ерозійної стійкості цих грунтів і "спокійного" ерозійнобезпечного рельєфу – це основні природні фактори-передумови низької активності ерозійних процесів у Полтавській області.

Вищезазначене підтверджує значення dH в Лохвицькому і Решетилівському районах цієї області, де воно відповідно за ЗО років дорівнювало 3,8 і 3,2 см. У той же час, як тільки рельєф стає помітнішим, ерозійні втрати грунту збільшуються. Тобто безполицева система обробітку грунту сама по собі не може захистити Грунт від ерозії. В умовах "безкрайніх" полів сама тільки агротехніка не може захистити ґрунт від ерозії, особливо, коли рекомендується напівпаровий обробіток, як це було при широкомасштабному полтавському експерименті. Це була дійсно безплужна система обробітку, але не протиерозійна. Вона була притаманна більшій частині території Полтавської області, тут її можна широко використовувати і агроекономічні показники це підтверджують. На жаль, ці роботи були зупинені;

Але досвід полтавського експерименту не можна бездумно копіювати на іншій території. Найбільшу стурбованість викликає швидкість еродування грунтів, які відносяться до п'ятого класу. Це район Донбасу і смуга вздовж межі Лісостепу з Північним Степом. Крім того, це також Малий Лісостеп і ще деякі окремі райони. На підставі розгляду dH можна впевнено констатувати, що вся сільськогосподарська територія з катастрофічним проявленням ерозії експлуатувалася буквально по-варварському. Почалося це з хрущовських експериментів по розширенню посівів кукурудзи без будь-якого протиерозійного захисту. Потім була кампанія з так званого укрупнення полів (в окремих районах розмір одного поля перевищував 600 га). До того ж полезахисні лісосмуги, які створено згідно Постанови 1948 року, були розташовані переважно упоперек південних і південно-східних суховіїв, як правило, вздовж схилу, чи ще гірше, під кутом до горизонталей близько до 45-50°, а тому призвели до катастрофічних ерозійних втрат. Така орієнтація лісосмуг, коли довга сторона полів розташовувалась вздовж схилу, викликала такий же напрямок основного обробітку і посівів просапних культур і, як наслідок, значну ерозію грунту.

Відомо, що модуль змиву ґрунту функціонально пов'язаний із ступенем еродованості. Справа тільки у вихідній (до початку еродування) потужності профілю грунту. Найбільші площі еродованої ріллі знаходяться в східних областях України (65-85%); найменш еродована рілля – в Поліссі. Цей показник дає загальну інформацію щодо еродованості ріллі, але не дає уявлення щодо диференціації еродованості за ступенем її прояву. Таке істотне доповнення дає коефіцієнт еродованості земель. Він відображає якісну оцінку стану грунтового покриву стосовно інтенсивності проявлення ерозії. Порівняння коефіцієнта еродованості з показниками dH дозволяє виявити між ними тісний зв'язок. Це означає, що, по-перше, підтверджується давно відоме правило, що по мірі посилення ступеня еродованості зростає і річний модуль змиву, тобто прискорюються процеси ерозії; по-друге, має місце і зворотній зв'язок, тобто "спалах" ерозійних процесів, який почався в 60-ті роки минулого століття вже обумовлює подальше істотне зниження потужності профілю.

Для визначення змісту ґрунтоохоронної політики дані про небезпеку ерозії навіть більш важливі, ніж показники її фактичного прояву. Класифікація індексу збереження грунтів (ІЗГ), за значенням якого оцінюється ерозійна небезпека, протилежна попереднім показникам. Перший клас (<50 років) означає катастрофічну небезпеку ерозії. Останній клас (>300 років) вказує на відсутність ерозійної небезпеки. Виходячи з цих даних є підстави вважати, що гіпотеза про можливість формування верхнього гумусового горизонту Н за 1000 років має під собою надійне наукове обґрунтування. Тому запропоновано спрощений метод визначення допустимих ерозійних втрат грунту, які дорівнюють 0,1%Н, тобто 1/1000 частина. Метод знайшов підтвердження після аналізу публікацій (Ф.М. Лісецький, С.Г. Чорний), що присвячені цій проблемі. Відомо, що для Європейської частини колишнього СРСР коефіцієнт переходу з величини змиву 10%-вої забезпеченості до медіанних його значень (тобто середньорічних) дорівнює 3-4 (В.П. Герасименко). Таким чином, легко обчислюється величина ІЗГ, яка дорівнює 300 років. Тобто, при значенні ІЗГ>300 ерозійна небезпека, яка визначається природними факторами ерозії, відсутня (імовірність ерозійного зниження потужності профілю грунтів наближається до нуля). Перший клас ІЗГ (<50 років) показує на можливість втрати горизонту Н на очах одного покоління.

На підставі районування території країни за ІЗГ можна констатувати, що Правобережний і Західний Лісостеп характеризуються високою (найбільшою) ерозійною небезпекою. Співставлення цього районування з районуванням за попередніми показниками виявляє на значній території України розбіжності між фактичною еродованістю та її потенційною небезпекою. Особливо це стосується Північного Степу. Тому вважаємо, що головним аргументом для формування грунтоохоронної політики і стратегії протиерозійного захисту є оцінка саме небезпеки прояву ерозії. Підтвердженням цього можуть бути як мінімум два положення.

По-перше, планування грунтоохоронних заходів на підставі даних фактичної еродованості веде до боротьби з наслідками, а не до усунення причин ерозійного руйнування грунтів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПІД ВПЛИВОМ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Землі сільськогосподарського призначення

  • Землі лісового та природно-заповідного фонду

  • Землі водного фонду

  • Основні напрями поліпшення стану земель

  • ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ РОДЮЧОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Агрохімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Агрофізичні параметри родючості земель та їх оцінка

  • Фізико-хімічні параметри родючості земель та їх оцінка

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ І ПРОГНОЗУ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ

  • Оцінка якості та паспортизація сільськогосподарських земель з використанням агроекологічного методу

  • Структура і зміст еколого-агрохімічного паспорта

  • Нормативи основних типових ознак еталонного ґрунту

  • Якісна оцінка ґрунтів методом спеціального бонітування

  • Оцінка гумусного стану земель з використанням балансового методу

  • Методика розрахунку балансу гумусу

  • Розрахунок статей надходження гумусу в ґрунт

  • Прогноз вмісту рухомих форм елементів живлення

  • Прогноз запасів продуктивної вологи в ґрунті

  • ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯКОСТІ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПІД ВПЛИВОМ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
  • Вітрова ерозія

  • Протиерозійні заходи

  • Вплив техногенного забруднення на стан сільськогосподарських угідь та прогноз їх якості

  • Радіонуклідне забруднення

  • Заходи щодо поліпшення екологічного стану техногенно забруднених земель

  • Оцінка і прогноз якості земель меліоративного фонду

  • Критерії та показники оцінки агроекологічного стану кислих та засолених земель

  • Заходи щодо покращення агроекологічного стану меліорованих земель

  • ЗЕМЛІ ВОДНОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями водокористування

  • Якість водних ресурсів і тенденція її зміни

  • Основні напрями поліпшення екологічної ситуації у сфері водокористування

  • ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

  • Основні напрями використання лісових ресурсів та оцінка їх стану

  • Технології створення захисних лісових насаджень

  • Підвищення якості земель лісового фонду

  • ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ПРИДАТНОСТІ ЗЕМЕЛЬ ДО ВИРОЩУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

  • Агроекологічна класифікація земель

  • Оптимізація розміщення сільськогосподарських культур і особливості формування сівозмін