Розділ «Останні приготування»

Смутний лицар надів шолома й став перед Іґраїною.

— Зараз я вирушатиму, — сказав він. — Може, ви все ж таки зостанетеся тут, із братом? Повірте, зброєносець мені справді не потрібен.

Іґраїна, не підводячи на нього очей, похитала головою й поставила кота на підлогу.

— Сізі, скажи моїм татові й мамі, що ми вже виходимо.

Кіт іще раз потерся своєю великою головою об її коліно й подався геть.

Пліч-о-пліч Іґраїна зі Смутним лицарем попростували через порожню простору залу до виходу. У дворі замку стояли сутінки. Сонце опустилося вже так низько, що його проміння не зазирало за високий мур. Смутний лицар ступив на сходи, що вели із замку, і обернувся до Іґраїни.

— Мені так боляче, що вам доводиться бути зброєносцем у лицаря, який утратив честь, — стиха промовив він. — Зброєносцем у двобою, який наперед можна вважати, мабуть, програним.

— Звідки вам це знати? — відказала Іґраїна, спускаючись услід за лицарем сходами у двір. — Ви тричі зазнавали поразки через зачаклований спис. Сьогодні все буде інакше. Самі побачите.

Угорі з вікна вежі повистромлювали свої п’ятачки Іґраїнині батько й мати.

— Щасти тобі, голубонько! — гукнула красуня Мелісанда. — Наша чарівна купіль уже готова.

— Якщо все буде добре, — додав сер Ламорак, — то, коли ти повернешся, ми вже знову матимемо свій колишній вигляд. Ви ж бо знаєте, нам потрібна лише одна година. Гадаєте, шляхетний лицарю, вам пощастить затримати увагу Ґільґалада на стільки?

Смутний лицар низько вклонився й відповів:

— Я зроблю все, що зможу.

— Ті, що внизу, теж готові! — крикнув Альберт із муру. — Залізний їжак уже сідає на коня. Постарайтеся потрапити до тунелю!

— Гаразд, ходімо вже, — сказав Смутний лицар до Іґраїни.

— Голубонько, пообіцяй мені, що цього разу не вчиниш легковажно! — гукнула з вежі Мелісанда.

— І викинь з голови свою впертість! — крикнув Альберт.

А Бертрам лише помахав рукою. Він так розхвилювався, що не годен був вимовити й слова.

— Бувайте! — гукнула Іґраїна.

Вона ще раз міцно-міцно притисла до себе Сізіфа, хоч він це не дуже й любив. Потому підхопила під пахву списи й поволокла їх до входу в запасний тунель. Смутний лицар відсунув убік кам’яну плиту й спустився в чорний отвір.