Розділ «У Дюстерфельзькому замку»

А Іґраїна сиділа й міркувала. Вона все міркувала, міркувала, поки голова в неї зрештою зробилася гаряча, як вогонь, і воднораз м’яка, мов вата. Де це бачено, щоб майбутня лицарка та покинула товариша скніти в темниці?! А ще коли він попав туди через те, що попередив її сім’ю про ворога, — то й поготів. Ні. Про таке годі й думати. Може, Бертрамові там навіть не дають нічого їсти.

Іґраїна наморщила чоло й злізла з купи підстилок. Ні, вона це так не залишить. Авжеж.

— Скоро я по тебе прийду! — прошепотіла вона, поминаючи Ланцелотове стійло. Потім вирушила з віслюком до вежі, де була яма.

На щастя, в Дюстерфельзі Іґраїна знала всі кутки й закутки. Щоб її не впізнали, вона низько нахилила голову. Ніхто не звертав на дівчинку уваги. Та коли вона вийшла крізь головну браму у внутрішній двір, у неї ледь не зомліло серце. З-під однієї з темних арок вигулькнув Ґільґаладів управитель, а з ним іще п'ятеро лицарів!

Брязкаючи обладунками, вони рушили через двір простісінько в бік Іґраїни.

«Ступайте далі!» — наказала вона власним ногам. Але ноги не слухались, і квит, тож дівчинка так і лишилася стояти, мов укопана.

Шпичастий лицар пройшов повз неї так близько, що мало не наступив їй на ногу.

— Правильно, — кинув він своїм супутникам, — так усім і перекажіть. Як тільки прибудуть пращі, одразу й нападемо на Бобернель. Забери з дороги свого гладкого віслюка, дівчинко!

Не підводячи голови, Іґраїна потягла віслюка вбік. Серце в неї калатало так гучно, що, здавалося, Шпичастий лицар ось-ось його почує. Але той на неї навіть не глянув.

— Маючи ті чародійні книжки, — ще почула вона лицареві слова, — Ґільґалад стане могутнішим від самого короля, і всі землі аж до Велетових пагорбів будуть наші.

Потім його кроки й побрязкування обладунку потонули в довколишньому гармидері, й Іґраїна жадібно вхопила ротом повітря. У неї підкошувалися коліна й мало не вискакувало з грудей серце, але вона, не випускаючи з руки кошика з яйцями й тягнучи за собою сонного віслюка, простувала далі. Нарешті дівчинка дісталася до вежі, де в ямі мав сидіти Бертрам.