Розділ 32 Засідка

— Кайле?

Він не відгукнувся.

Я боялась поворухнутися.

«Злізь із нього. Вдвох ви важите забагато. Обережно — скористайся скелястим виступом. Відповзи якнайдалі від ущелини».

Скиглячи від страху, занадто нажахана, щоб думати самій, я послухалася поради Мелані: нарешті відпустила Кайлове волосся і боязко перелізла через його непритомне тіло, використовуючи кам’яний виступ як опору. Начебто обвал стихнув, хоча земля під нами досі вібрувала.

Я повзла попри виступ до твердої землі. І навіть коли земля перестала труситися, я й далі повзла — в безпечне місце, в коридор.

Почувся ще один хрускіт, і я озирнулася. Земля кришилася, одна з Кайлових ніг геть провалилася. Цього разу почувся сплеск: у воду впав камінь. Під вагою Кайла затремтіла земля.

«Він зараз упаде», — усвідомила я.

«От і добре», — прошипіла Мелані.

«Але ж!..»

«Якщо він упаде, то не зможе нас убити, Вандо. А якщо не впаде, то колись таки зробить це».

«Я не можу отак…»

«Ні, можеш. Просто йди геть. Хіба ти не хочеш жити?»

Я хотіла. Хотіла жити.

Кайл може зникнути. Коли так, тоді у мене не буде ворогів — принаймні серед людей у печерах. Не варто забувати про шукачку, але, можливо, одного дня й вона здасться, і тоді я залишуся тут, із людьми, яких полюбила, назавжди…

Нога запульсувала, на зміну онімінню прийшов біль. Із вуст стікала тепла рідина. Я лизнула краплю — кров.

«Просто йди геть, Вандрівнице. Я хочу жити. Дай мені право на вибір».

Навіть із того місця, де я стояла, відчувалося, як тремтить земля. Ще один камінь хлюпнувся у воду. Тіло Кайла перехилилося й потроху сповзало в ущелину.

«Облиш його».

Мелані краще знала, що каже. Це був її світ. Її правила.