Розділ «ЦЕ ТОЙ КРИК, ЩО ЖИВЕ БІЛОРУСЬ!»

Чи то виють вовки, чи вітрища ячать,

Чи лящать солов’ї на розраду комусь —

Тут я бачу свій край, річку, бір, сіножать,

Свою землю святу Білорусь.

Кам’яниста вона і тверда, мов кора,

Що посію, росте горобцю до колін.

А люблю ж я її, жаль хатини й двора,

В світі кращих немає хатин!

Там господа моя, де блакитніє став,

Очі вікон блищать з-під солом’яних стріх;

Хоч убога, та я тут бервена в’язав,

Я тут землю рівняв під поріг.

Під соломою все – хата, стайня і тік —

Вболіваю за них, їм я ревно служу;

Це – мій сон молодий, мій спрацьований вік,

їх я в серці, як віру, ношу.

Хата свідком була, як прийшов я на світ,

Як шукав по книжках нерозгаданих див,

Як при скіпці казки нам розказував дід,