Розділ «ЦЕ ТОЙ КРИК, ЩО ЖИВЕ БІЛОРУСЬ!»

Що до пана в зарібки ходив.

На току я складав злотне збіжжя й сіна,

Там я Зосі сказав, що навіки люблю…

Там збирав обмолот – повні міхи зерна,

Там я лазню сьогодні топлю.

Тут зазнав я біди, вмерла Зося моя,

А сини – по світах, наче ті журавлі…

Та до всього я звик, де зростала сім’я,

Тут приріс я, мов корч, до землі!

Тут говорять з тобою всі речі навкруг:

І столітні дуби, і берізка крива,

Журавель і сніги в час холодних шаруг,

А весною – зелена трава.

А дзвіночок-ручай, а зарошений сад!

Тут і серце віддай, тут і душу віддай!..

Сам садок я садив двадцять років назад,

А тепер він великий, мов гай.

Знаю в тому садку всі дерева й кущі,

Знаю, скільки він зродить і яблук, і слив;

Там я Зоею кохав при зірниці вночі,