Розділ «ЧОМУ?»

Для духу вольного нема межі, ні краю,

Куди б сягнуть не смів і де б не пролунав;

У хаосі буття, в пітьмі всесвітніх з’яв

Не знищується він, не відає одчаю.

Він знає тайни душ, зітхання серць в розмаю,

Все те він спізнає, що біг віків не знав.

Як фенікс із золи, возноситься з канав,

Геть обганяючи темнотних звірів зграю.

Ти створений із сонць; твоя снага змогла б

Тримати перуни, носити світло дуже,

Ти в жодній боротьбі не впав і не ослаб.

Але чому ж ти там ніщо, нескутий душе,

Де дзвонять кайдани так звично й так байдуже,

Де кров’ю і вогнем раба частує раб?

1915