Розділ «ЦЕ ТОЙ КРИК, ЩО ЖИВЕ БІЛОРУСЬ!»

Там багато всього переснив.

А як сонце зійде повесні, – то краса,

Боже мій, подивись, захлинається дух,

Наповняється сад, і цвітуть небеса

Щебетанням пташинок-співух.

Тут зозуля кує, скільки літ проживу;

Там лящить соловій, шпак ховається в тінь;

Цвірінчать горобці і клюють кропиву,

А від сонця лягає теплінь…

Глянь, мій брате, навкруг, на те поле й на луг,

Де по росах тяжких перейшли трударі,

Де свистала коса, де подзвонював плуг,

Працював од зорі до зорі.

Там на ниві вузькій – зеленіє овес,

Ближче – бульба, а там – перехрестя доріг,

А там далі – жита, жовтизна до небес,

А там голий, як бубон, обліг.

За вівсами стоїть головастий льонок,

Наче впала згори піднебесна блакить.

Там вусатий ячмінь, а там срібний струмок,