Розділ «ВІДПОВІДЬ»

Ви до себе, панове, мене закликаєте, —

Оспівати народу забитого справу;

Рай небесний для мене самі відчиняєте:

«Тож заходь – будеш мати і долю, і славу!»

Вітер піснею грає жагучою, жвавою

Над политою кров’ю та потом землею;

Не гонюся, паночки, не гину за славою:

Чую – доля моя не засяє зорею.

Чую, чую… дорогою йшов я похмурою —

Давнє й люте боління наповнює груди:

Від народин я скутий бідою й зажурою,

Не потішили в злигоднях добрії люди.

Не потішила мати – вона над колискою,

Над моєю, співала про горе неволі,

А зима, що морозами землю затискує,

Вторувала тій пісні з вітрами на полі.

А як виріс, подужчав, мене не потішила

Моя молодість, повна надій неправдивих.

Як торбинами, бідами плечі обвішала —