Розділ «У ПРИСМЕРКУ»

Я думати люблю в смеркання час,

Як світ вдягається у чорні шати,

Як зірка гляне до моєї хати

Крізь шибку – мерехтлива, як алмаз.

Я тисячі думок сную нараз

Про свою долю… щоб не заридати,

Збираю дух в нечулість, ніби в лати,

Але в очу сльоза – єдиний спас.

Сиджу і мрію. Жду. Кого не знаю.

Не можу сам собі відповісти,

Здається, долі кращої чекаю.

Та чи діждусь, чи вийду з темноти

Свойого болю й смутку в щасті й силі,

Чи краща моя доля – аж в могилі?

Не мрійте про минулість величаву,

Бо мріями її не воскресить.

Віддайте хоч життя – вона й на мить

Не вернеться, не принесе вам славу.

Майбутнє ваше крізь далінь темнаву