Розділ 28

— Візьми оце! А ти, Грандгу, можеш завтра вранці в сараї забрати своє майно.

Дренг ішов за мною. Забачивши парову машину, він з острахом витріщився на неї.

— Стули рота, а то муха влетить, — наказав я, забираючи інструменти. — Тепер мені потрібен мішок чи торбина, щось велике. Знайди і принеси сюди. А тоді йди спати, бо сьогодні вночі навряд чи виспишся.

Із нормальними інструментами ця робота не зайняла б багато часу. Але я переконався, що дотримуватися розмірів на цій планеті вважали чимось необов’язковим. Спливло досить багато часу, доки мені вдалося виготовити непоганий екземпляр. Металева обшивка поруч із сидінням водія мала приблизно таку саму товщину, як і дерев’яний ключ. Я вирізав частину й надав їй відповідної форми. Мусило спрацювати.

Дренг (і, сподіваюся, всі інші) спав, коли я розпочав операцію «Великий Гроут». Із ключем у кишені й торбиною за поясом, безшумно, як тінь, я прослизнув углиб фортеці. Я запам’ятав карту Слона. Його дух охороняв мене, поки я, не помічений ніким, знайшов скарбницю. Встромив ключ у замкову шпарину та схрестив пальці вільної руки. Повернув.

Скрипнувши, замок піддався. Моє серце за давньою звичкою почало вириватися з грудей — цей звук могли почути. Проте не почули. Двері скрипнули, коли я їх відчинив. Прошмигнув досередини, і пружини зачинили двері за мною.

Краще не буває. Високі заґратовані вікна пропускали достатньо світла, щоб я міг роздивитися великі скрині біля дальньої стіни. Я провів гарне фіскальне дослідження гроутів як грошової одиниці, тож знав, що шукати.

Перша скриня з мідними гроутами: мої пальці відчули їхні товсті боки навіть у темряві. За логікою, срібні гроути — у наступній скрині, тож я напхав ними півторбини. Наповнюючи торбу, я помітив меншу скриню, заховану за іншими в глибині кімнати. Всміхнувся у темряві, коли відкрив її та намацав знайомі гострі краї. Золото. І багато. Дуже успішна операція. Я зупинився лише тоді, коли торбина стала надто важкою. «Остерігайся жадібності», — нагадав я собі та вийшов тим самим шляхом, що й увійшов.

На подвір’ї чатувала охорона, проте вона не звернула уваги на те, що я прослизнув до сараю. Світла від фар виявилося достатньо, щоб розгледіти все навколо. Я з полегшенням умостив у шафці для речей своє надбання. Внутрішнім зором я бачив наступний хід цієї шахової партії. Гра проходила відповідно до плану, тож мат уже не за горами.

«А тепер, Джиме, — порадив я собі, — поспи. Завтра дуже напружений день».