Розділ 28

— Справді? Тоді тримайся та споглядай, на що здатна ця крихітка.

Я натиснув педаль газу, і машина рвонула вперед в ідеальній тиші. Лише негучне дзижчання мотора, шурхіт шин кам’яною дорогою. Швидше, швидше, повз ворота, що промайнули повз нас із неймовірною швидкістю. Охоронці, які стояли на чатах, устигли тільки кинутися навтьоки, коли ми кулею залетіли на грубі дошки щойно відремонтованого мосту та проторохтіли повз них.

Машина здригнулася й зупинилася на внутрішньому подвір’ї фортеці. Капо сидів поруч із вибалушеними очима, важко дихаючи, а потім спробував дістати меч.

— Зрадник! Твоя спроба мене вбити не вдалася…

— Капо, послухай, це ж просто демонстрація того, як я проведу тебе й твоїх людей крізь ворота фортеці Капо Доссії, як відчиню ворота на подвір’я фортеці твого ворога, де ти зможеш убивати, грабувати, різати, калічити, руйнувати…

Така перспектива зацікавила Дімонте. Меч знов опинився у піхвах, зіниці маленьких очей розширилися від бажання отримати щойно мною обіцяне.

— Твоя правда, — нарешті промовив він, швидко кліпаючи та повертаючись від своїх садистських мрій до реальності. — Гарна думка, солдате, я хочу почути про це більше, за пляшкою вина. Просто я ще ніколи не їздив на такій швидкості.

— Слухаюсь. Але спершу дозволь мені заховати машину в таке місце, де ніхто її не запримітить. Атака вдасться лише в тому разі, якщо стане для ворога цілковитою несподіванкою.

— Знову твоя правда. Сховай її у сараї, я виставлю охорону.

Вино, яким мене пригощав капо, було кращим за ту кислятину, якою він поїв своїх вояків, тож я сьорбав його із задоволенням. Але налягав не надто: для продовження запланованої гри краще мати світлу голову. Треба знайти аргументи, щоб переконати капо негайно змінити плани. Бо якщо не діятимемо швидко, нас невдовзі відвідає професор Лустінг зі своїми газовими бомбами. Впевнений: йому не сподобалось, що вкрали його карету. Навколо ж не так багато фортець, де я міг би переховуватися. Я відкинув усяку рангову субординацію й заговорив:

— Фортеця Капо Доссії не більше ніж за п’ять годин ходу звідси, правильно?

— П’ять годин — звичайним кроком, чотири — марш-кидок.

— Добре. Візьми це до уваги. Він напав на тебе, поки тебе та більшої частини армії не було у фортеці. Його війська пошкодили міст і наробили лиха в місті. До того як виступити проти нього, тобі треба полагодити міст, найняти ще солдатів, щоб у разі початку кампанії ніхто не міг напасти на фортецю за твоєї відсутності. Правильно я кажу?

Дімонте відпив вина та глипнув на мене з-за келиха.

— Так, дідько б його вхопив, ти маєш слушність. Обачність. Офіцери радять мені бути обачним. А я хочу випустити кишки тому гадові, здерти з нього шкіру живцем…

— Напевне, тобі це вдасться. Майбутнє готує нам приємні сюрпризи. Я не радитиму тобі бути обережним, як усі інші. Я вважаю, що ми мусимо чимшвидше атакувати того диявола в людській подобі.

Така пропозиція неабияк схвилювала капо, я бачив, що він уважно мене слухає.

— Залиш фортецю так, як вона є, збери своїх людей. Якщо все піде за планом, ми повернемося ще до того, як хтось дізнається, що ми звідси виходили. Ми вирушимо вночі, тихо, як духи помсти, прибудемо на позиції до світанку, влаштуємо засідку якомога ближче до фортеці Капо Доссії. Я, наприклад, знаю одне вдале місце. Коли на світанку міст опустять, скористаємося твоєю новою машиною (я простежу, щоб міст часом не підняли). Потім наші війська атакують, ефект несподіванки, і — ми перемогли. Щойно візьмете фортецю, найсильніших вояків відішлеш додому.

— Це може спрацювати. Але як ти перешкодиш їм підняти міст?

Коли я розповів, він злостиво всміхнувся та мугикнув від задоволення.