Розділ 26

Насправді дверей, щоб у них стукати, не знайшлося, лише два величезні й озброєні до зубів лобуряки стовбичили при вході. Я перетнув поле, проминув купи залізяччя від чернечих машин, подекуди вже вкриті іржею, перейшов дамбу і підступив до охорони.

— Маю важливу інформацію для вашого головного.

— Розвертайся та геть звідси! — гаркнув вищий охоронець, наставляючи на мене рушницю. — Капо Діноблі нікого не приймає.

— Мені не до капо, — відповів я, заглядаючи через його плече у двір. Там саме проходив чоловік, вбраний у якесь лахміття. Втім, під подертими холошами його штанів я запримітив відблиск модних черевиків. — Бажаю капо доброго здоров’я, — голосно продовжив я. — Тож, сподіваюся, він відвідав гарного геронтолоджиста й регулярно приймає свої синапсилстимси.

Охоронець витріщився на мене, нічого не второпавши. Проте мої слова було адресовано не йому. Чоловік посеред подвір’я, на якого я дивився, раптово зупинився. Потім повільно обернувся. Я побачив проникливі блакитні очі на видовженому обличчі. Він наблизився до нас, заговорив із охоронцем, пильно вивчаючи мене поглядом.

— Що тут таке?

— Нічого, ваша честь. Просто спроваджую цього хлопця туди, звідки він прибув.

— Впусти, треба його розпитати.

Охоронець підняв рушницю, і я врочисто ступив через ворота до фортеці. Коли ми віддалилися на достатню відстань, щоб охоронець нас не чув, тип у лахмітті оглянув мене з ніг до голови зі щирим зацікавленням.

— Давай за мною, — сказав він. — Хочу поговорити з тобою наодинці.

Він не зронив і слова до того, як ми зайшли до кімнати й за нами зачинилися двері.

— Хто ти такий? — запитав він.

— Знаєте, саме збирався запитати те саме. Чи знає Ліга, що ви тут робите?

— Звісно, знає. Це цілком законно…

Він зрозумів, що виказав себе, й усміхнувся:

— Це лише доводить, що ти інопланетянин. Ніхто тут не здатен думати так швидко чи знати те, що знаєш ти. Ось, сідай сюди і розкажи, хто ти такий. Потому я вирішу, що можу розповісти тобі про нашу роботу.

— Принаймні щиро, — відповів я, вмощуючись у крісло та кладучи рушницю біля себе. — Моє ім’я Джим. Я був космонавтом на венійському космічному кораблі, до того як у мене виникла невелика суперечка з капітаном і він викинув мене на цій планеті. Це все.

Мій співбесідник дістав блокнот і почав щось записувати.

— Твоє ім’я Джим. Прізвище…

Я змовчав. Він насупився: