Розділ 20

— Такі бої жорстокі й марнотратні. Треба знати, куди бити, як бити. Це справжня майстерність.

— Але твоя майстерність безсила проти зброї, — виголосив Капо Доссія, наполовину виймаючи з піхов меча.

Не слід забувати про обережність, бо він посіче мене на капусту тільки заради того, щоб побачити мої дії.

— З голими руками не підеш проти такого майстра, як ви. — Я впевнений, що цей боягуз умів застосовувати меча лише для того, щоб відрізати шматок смаженини за столом, однак лестощі ніколи не завадять. — Але проти менш досвідченого бійця з мечем чи кинджалом моє бойове мистецтво спрацює.

Він засвоїв нову інформацію, а тоді підкликав найближчого охоронця:

— Гей ти, ану спробуй штрикнути цього нахабу ножем.

Це вже не лізло ні в які ворота, але, настільки я зрозумів, тепер уникнути бійки вже не вдасться. Охоронець усміхнувся, сяюче лезо кинджала зблиснуло переді мною, він наблизився. Я всміхнувся у відповідь. Мій суперник підняв кинджал над головою з наміром зарубати мене. Досвідчений боєць тримав би зброю перед собою. Я дозволив йому підійти, непорушно вичікуючи на атаку.

Стандартний захист. Крок, прийняти удар на передпліччя. Схопити руків’я кинджала, вивернути й крутнути. Діяти блискавично. Ніж полетів в один бік, нападник — в інший. Треба швидше завершувати виставу, доки проти мене не виступили з пістолетами чи що там іще стукне в голову їхньому головному. Я підійшов ближче до Капо Доссії й тихо заговорив:

— Це чужопланетні секрети бою, невідомі тут, на Спіовенте. Я не хотів би їх показувати. Впевнений, ви б не бажали, щоб раби навчилися таких небезпечних прийомів. Дайте мені показати все, вам цікаве, без оцього обідраного натовпу. Я можу навчити цим прийомам ваших охоронців. Гадаю, багато хто прагне вас убити. Думайте передусім про власну безпеку.

Хоч моя балаканина до болю нагадувала лекцію з безпеки дорожнього руху, він очевидно знаходив у ній якийсь сенс. Однак мені не вдалося остаточно його переконати.

— Я не люблю нічого нового. Краще вже, як є.

Справді краще: він нагорі, а решта в кайданах унизу. Я швидко затараторив:

— Те, що я роблю, не нове, але давнє, як саме людство. Секрети передавали від покоління до покоління. А зараз вони можуть стати вашими. Зміни не за горами, ви ж відчуваєте це, а знання — сила. Коли інші прийдуть забрати те, чим ви володієте, будь-яка зброя згодиться для перемоги.

Я плів якісь нісенітниці, сподіваючись, що для нього вони звучать переконливо. З того, що мені розповів Слон про цю помийну яму, знав, що найдієвіший засіб захисту тут — параноя. Мої слова хоча б змусять його подумати. Утім, це здалося непосильним для цього вузького лоба завданням. Капо Доссія раптом розвернувся на підборах і пішов собі.

Ввічливість, як і мило, — невідома на цій планеті річ. Жодних тобі «побачимося потім» чи «я подумаю про це». Спливло ще кілька секунд, перш ніж я усвідомив, що в мене більше немає аудиторії. Роззброєний охоронець сердито зиркав на мене, потираючи руку, але кинджал сховав. Я розмовляв із самим Капо Доссія, тож тепер мав у його очах якийсь статус; він не зможе прирізати мене без причини. А от екс-погонич зможе. Він сидів напівпритомний і, коли я наблизився, спантеличено глипнув на мене. Я намагався виглядати дуже грізно, коли заговорив:

— Уже двічі ти нападаєш на мене. Третього разу не буде. А якщо це знову станеться, ти помреш.

В очах мого поверженого суперника, сповнених ненависті, тепер з’явився страх. Я відступив назад, а він зіщулився. Добре. Втім, не варто надто часто повертатися до екс-погонича спиною. Цього разу я все ж повернувся та попростував геть.

Він поплентався за мною, приєднавшись до групи рабів. Здавалося, чолов’яга змирився з поразкою, а решта звикли до нового боса. На нього кілька разів косо глянули, але ніхто не застосовував силу. Як на мене, просто чудово. Одна річ працювати в гімнастичній залі, а інша — давати раду недоносками, які справді намагаються вбити. Слон сяяв, вітаючи мене:

— Прекрасно, Джиме. Поздоровляю!

— Прекрасно, але я так утомився. Що далі?