Розділ 17

— Надішлемо поліції електронного листа, який надійде, коли ми відлетимо. Вкажемо в ньому місце її перебування.

— Думаю, краще відвезти її подалі від залюднених місць. Далі за течією облаштовано автоматизовану пристань. Можна прив’язати човен до одного із зовнішніх причалів.

— Чудове рішення. Поясни мені, де тебе шукати. Я зараз піду на космічний корабель зробити певні приготування. Зустрінемося на пристані після завершення роботи о двадцять третій годині.

— Добре.

Велетенська постать Слона зникла в сутінках, а я, завівши двигун, повільно розвернувся в каналі.

Я прибув до пристані вже із сутінками. Через світло ліхтарів канал добре проглядався. Більшість човнів прив’язано та замкнено, що якраз і треба. Я пришвартувався на віддалі від інших. Потім спустився в каюту, ввімкнув світло та зустрівся поглядом із чарівними очами Бес, які зараз променилися люттю. Зачинивши двері, сів на ліжко навпроти.

— Хочу поговорити з тобою. Обіцяй не кричати, якщо заберу кляп, Ми далеко від міста, тож у будь-якому разі ніхто не почує. Згода?

Вона неохоче кивнула. Я вийняв кляп і саме вчасно прибрав руку: ці прекрасні гострі зубки націлилися прокусити мені долоню.

— Я вб’ю тебе, падлюко, на шматки поріжу…

— Досить! — гаркнув я. — Зараз можливість усе це зробити маю я, а не ти, тож краще замовкни.

Бес затихла. Може, усвідомила, в якому становищі опинилася; тепер у її очах було більше страху, ніж люті. Я не хотів лякати беззахисну дівчину, але вона сама почала всі ці розмови про вбивство. Так чи так, вона готова слухати.

— Тобі незручно. Лежи тихо, я тебе розв’яжу.

Бес почекала, поки я звільню її зап’ястки, а коли нахилився, щоб розв’язати її щиколотки, спробувала подряпати мені обличчя. Я очікував на такі вибрики, тож знову притис її до ліжка.

— Поводься розумно. Я можу ще раз тебе зв’язати й заткнути кляпом рота. Не забувай, ти сама на це напросилася.

— Ти злочинець, крадій, викрадач людей… Чекай, незабаром поліція тебе схопить.

— А ти шантажистка. Називаймо речі своїми іменами. Ось як усе станеться. Ми залишимо тебе тут, на цьому човні, і, коли будемо вже далеко звідси, тебе знайде поліція. Я впевнений, ти розповіси їм чудову історію. Тут проходять експреси і є шосе. Ти ніколи нас не побачиш, поліція також, — фантазував я. Невинна дезінформація ніколи не завадить.

— Я хочу пити.

— Я щось тобі принесу.

Звісно, тільки-но я обернувся до неї спиною, вона накинулася на мене. Потім повторила спробу видряпати мені очі, але я її відштовхнув. Я розумів почуття Бес, мені навіть було її трохи шкода.

Після цього час тягнувся дуже повільно. Бес не говорила нічого, що мені хотілось би почути, а я не казав нічого, що воліла би почути вона. Година минала за годиною, поки човен не здригнувся під чиїмись важкими кроками. Я метнувся до своєї полонянки, але вона встигла крикнути ще до того, як я змусив її замовкнути. Дверна ручка сіпнулася і почала повертатися.