Розділ 11

— Не туди.

Двері будинку навпроти під табличкою «Службовий вхід» було замкнено. Я впустив свою огрядну супутницю досередини, зняв каску та залишив її біля полісмена. Те саме я зробив і з формою. Коли потрапили до супермаркету, я переодягся у звичайні штани та сорочку, вуса поклав до кишені, і ми приєдналися до інших покупців, час від часу глипаючи на дисплей, але не зволікаючи. Кілька покупців здивовано глянули на мою супутницю, але це була пристойна крамниця, тож ніхто не дозволяв собі витріщатися. Я першим підійшов до виходу, галантно притримав двері, і ми швидко влилися у вуличний натовп. За нами розлягалися крики, звуки сигналізації та сирени. Я дозволив собі всміхнутися. Обернувшись, помітив: моя супутниця теж усміхається. Вона навіть наважилася мені підморгнути. Я швидко відвернувся — не варто собі дозволяти таке. Нарешті ми завернули за ріг, де на нас чекав хлібний фургон.

— Стій тут і дивися у дзеркало, — скомандував я, розчахнувши задні двері.

Я ще порпався всередині й заледве встиг посунутись, коли огрядна фігура кулею влетіла в кузов.

— Ніхто не бачить, — прошепотів Слон. — Саме час для посадки.

Я вийшов назовні, зачинив двері, рушив до водійського місця, заліз досередини та завів двигун. Автомобіль повільно рушив уперед, ми пропустили натовп пішоходів на розі, потім застрягли в заторі. Я хотів повернутися та прошмигнути повз будинок суду, але це було б небезпечною бравадою. Краще просто вшитися геть. Щойно вулиця спорожніла, я розвернувся та повільно поїхав, скрупульозно дотримуючись усіх правил дорожнього руху в місті. Я знав другорядні дороги, тож до того, як їх устигнуть заблокувати, ми мали перебувати вже далеко.

Небезпека ще не зовсім минула, а я вже почувався переможцем. І чому ні?! Я зробив це! Здійснив втечу століття та врятував злочинця століття. Тепер нас ніщо не зупинить!