Розділ восьмий Перший порив вітру

Перший порив вітру

Професор Лі оглянув поцятковану отворами печер скельну стіну, що тягнулася перед ним майже вертикально.

— На щастя, деякі з них легко доступні. — Мері Сандерс заслонила рукою очі, прикриваючи їх від яскравого післяобіднього сонця, що саме показалося із-за вершини гори.

— Поділимося на групи, — сказав професор. — Памела і Гордон, Кароліна і містер Алекс, а Мері і Джон підуть зі мною. Не заходьте надто далеко, чи надто глибоко, якщо який-небудь прохід почне опускатися в невідомість. Будемо відноситися до сьогоднішньої розвідки як до першої спроби. Не піддаваймося емоціям. Розглянемося, ознайомимося попередньо із характером цих печер, а потім обсудимо все і від завтра почнемо систематичний пошук. Хіба що, — професор підморгнув, — Кароліна зразу знайде храм Богині Лабіринту, і ми зможемо вважати проблему вирішеною.

Дівчина відповіла йому посмішкою і, склавши руки, благально подивилася на небо.

— В такому разі, — сказав Меллоу, — я не бачу смислу іти з вами і з Мері. Троє помітять не більше, ніж двоє. А якщо я піду сам, у нас буде оглянуто не три, а чотири печери.

— Я не в захопленні від твоєї пропозиції, — Лі наморщив брови. — Не люблю таких самотніх походів. Ніколи не відомо, що може статися там, під землею.

Він показав рухом голови на пориту бороздами щілин кам’яну стіну.

— Я буду обережний, — Меллоу сказав це серйозно, без тіні легковажності. — Піду он туди, — він показав на найближчий отвір, що лежав майже на рівні поверхні платформи в кількох десятках кроків від бараку. — Напевно, знайду там виключно сліди побуту тих італійців. Жили так близько, а вхід такий зручний, що вони мусили туди часто заходити.

— Хай буде, — професор кивнув головою і глянув на годинник. — Маємо третю годину. Точно в п’ять всі знов збираємося. Збір в їдальні. Тепер вирішимо, хто куди заходить. — Він показав пальцем. — Є ще два отвори, розміщені відносно низько, і третій трохи вище. Я маю на увазі он той, який видніється скраю, майже над берегом. Мері і я зайдемо сюди, — професор вказав на перший отвір, — Гордон і Памела там, а Кароліна і містер Алекс хай попробують дістатися до того останнього. Завтра заберемося вище і постараємося систематично перевірити весь схил. Які є запитання?

Запитань не було. Не дивлячись на пообідній час, сонце гріло все сильніше, і навіть найлегший подих вітру від моря не охолоджував розжареного повітря. Професор знов подивився на годинник.

— В такому разі до п’ятої. Бажаю всім успіху!

і вирушив, високий і тонкий, до входу в печеру, а за ним Мері, яка тримала в руках два ліхтарики.

— Вперед, діти мої! — Меллоу розпрямив свої широкі плечі. — Я дав вам можливість досягнути тріумфу за мій рахунок. — При цьому він мимоволі глянув на Гордона, але той нічого не помітив.

— Чому? — запитала Кароліна.

— Бо йду сам, і ніхто не буде мене страхувати. Богиня Лабіринту, напевно, дуже розраховує на таких, як я.

— Для чого ти тоді взяв линву? — без тіні посмішки запитав Гордон. — Не буде її кому тримати, якщо натрапиш на розколину.

— При необхідності прив’яжуся до скелі. У всякому разі, якщо почуєте в глибині глухий удар, пам’ятайте, що я важив сто сімдесят фунтів!

Він засміявся, махнув їм рукою і пішов.