Розділ десятий «Для чого він пішов?..»

«Для чого він пішов?..»

— Боже, як тут душно! — Мері встала і підійшла до вікна. — Чи не можна відчинити його на деякий час? Віконниці зачинені знадвору, а вікна відчиняються всередину.

— Так, будь ласка. — Професор витер піт великим голубим носовичком.

Мері відчинила вікно і повернулася на місце. Всі сиділи біля столу, на якому лежав пришпилений кнопками ескіз острова Керос.

Меллоу, який замовк, коли дівчина встала, продовжив свою думку.

— Жодна святиня, навіть найкраще захована, не може мати доступу тільки з повітря, — він мимоволі посміхнувся, — поскільки, як відомо, святині служать людям, а не птахам… Тому, хоч містер Лі має рацію, коли говорить, що до якої-небудь з тих печер могла вести дорога, яка завалилася з плином часу, все ж ми повинні признати факт, що храм Богині Лабіринту, якщо він справді існував, повинен був бути доступним для звичайних смертних. Цей острівець з вертикальними скелястими берегами, без пристані і наїжачений безліччю брил, повинен був здаватися тогочасним людям абсолютно неприступним і навіть страшним. Вже цього було досить, щоб в певній мірі гарантувати безпеку богині. Якби навіть хтось непрошений все-таки висадився на острові, то згідно з вказівками нашого папірусу можна припустити, що він загубився би посеред сотень печер і впав би в безодню, перш ніж йому вдавалося б знайти дорогу до храму. Тим не менше, жерці Богині Лабіринту не впадали в безодню, правда? Важко припустити, що всі вони були акробатами і вміли годинами без страховки пересуватися по невидимих скельних карнизах чи повзати на четвереньках по мокрих тунелях. Зрештою храм такого роду повинен був мати якісь прикраси, в ньому мусила бути статуя богині і інші аксесуари, що ми їх зустрічаємо в подібних місцях. Все це треба було туди якось доставити.

— Не кажучи вже про те, що поскільки папірус відмічає відсутність на острові їжі, жерці повинні були одержувати транспорта з їжею. — Гордон легенько здвигнув плечима. — Навіть знаючи, що крітяни були прекрасними мореплавцями, не можу собі уявити, щоб…

Він замовк. Віконниця затрусилася. Вихор різко завив над будинком, затих, а потім вибухнув знову. Повітря в кімнаті затремтіло, Джо відчув на обличчі раптовий теплий подих.

— Закрити вікно? — встаючи запитав Меллоу.

— Ні, так навіть приємно! — майже одночасно відповіли Мері і Памела.

Кароліна підійшла до вікна. Вихор знов завив, на цей раз більш протяжно.

— Вже темно, — сказала вона, прикладаючи око до щілини. — Світять зорі.

Вітер знов вибухнув і затих.

— Я трохи боюся за яхту, — сказав Гордон, нахилившись до дружини. — Треба було б закріпити «Памелу» додатковими канатами.

— Але ж з нею нічого не може статися.

— Не знаю. — Роберт Гордон заговорив голосніше, бо вітер саме посилився. — Я не знаю цієї пристані. Якби море сильно розхвилювалося, велика хвиля могла б пошкодити борт. Краще я виставлю на борти запобіжники і додам ще два канати на ніс і на корму. Тоді зможу заснути спокійно.

Він встав. Вітер загуркотів віконницею, затих і вдарив знову, на цей раз сильніше, ніж до того. Барак легенько затремтів.

— Будь обережним, — Памела хитнула головою. — Вже темно.

— Я можу піти з вами. — Джо теж встав.