Впав у безодню
Сонце було вже високо, коли вони винирнули на денне світло.
— Все це як сон. — Кароліна все ще не вірила. Вона подивилася навкруги, подивилася на гору, ніби хотіла впевнитися, що справді це вона височить за плечима. — Ти навіть не уявляєш, що це за відкриття. Я не встигла навіть розглянутися там, але знаю…
— Ти повинна перестати про це думати. — Джо взяв її під руку. Здалеку вони виглядали, як найзвичайніша в світі пара закоханих. — Ніхто не повинен здогадатися, що ми були там, поки я сам їм того не скажу. А я скажу, можеш бути впевнена.
Вона нахилила голову.
— Добре, я буду думати про тих бідних хлопців. Зрештою, то неправда, що я не думаю про них. Але я нічого не розумію, Джо! Мені здається, що Роберта міг вбити тільки Смитракіс або Карузерс, коли повертався за линвами. Якщо цього не зробив Смитракіс, а ти кажеш, що Роберт був уже мертвий тоді, коли Карузерс повернувся до бараку, то я не бачу нікого, хто міг би це зробити. Адже після виходу Роберта ми всі були разом, правда? Весь час! Ніхто не виходив, ніхто не зникав ні на хвилину. Я прекрасно пам’ятаю кожну хвилину вчорашнього вечора: я думала над цим сто разів. Ні, Джо, це неможливо!
— Скоро ти переконаєшся, що це було можливим.
Вони вже підходили до дверей бараку.
— Ми трохи запізнилися, — сказала дівчина. — Ми обіцяли повернутися о восьмій.
— Це не страшно, — Джо пропустив її вперед. Коли вона заходила в двері, він нахилився над нею і прошепотів: — Пам’ятай, ні слова!..
Кивнула головою.
І знов, як і вчора вночі, він побачив їх разом. Чекали на те, що мало статися: на слідство, повернення додому, настирливість журналістів, притишені запитання колег. їм було погано, але вони прикривали свої справжні почуття награною байдужістю.
Через відчинені вікна в кімнату залітав теплий ранковий вітерець, несучи собою ледь помітний запах розпечених скель і водоростів. Професор Лі сидів з головою, опертою на ліктях, і невидючим поглядом слідкував за великим білим морським птахом, що літав над островом. Перед ним стояла чашка холодного чаю.
Карузерс сидів біля другого вікна і намотував нейлонову жилку на барабан спінінга.
Меллоу читав біля столу.
Мері Сандерс і Памела Гордон сиділи поряд на лавці під стіною.
При появі Кароліни і Алекса всі підняли голови.
— Добрий день, — сказав Джо. — Ми трохи запізнилися, але не з нашої вини. Я хотів дослідити одну з печер, — він підвищив голос.
— А той грек був з вами? — спитала Мері. — Я думала, що ви пішли втрьох. Маяк зачинений на ключ.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пробудження Богині Лабіринту» автора Джо Алекс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ вісімнадцятий Впав у безодню“ на сторінці 1. Приємного читання.