Розділ чотирнадцятий «Ніхто за ним не шкодує…»

«Ніхто за ним не шкодує…»

По його словах запала така тиша, що шум моря за вікнами раптом заповнив усю кімнату.

— Боже… — прошепотіла Мері Сандерс. — Але ж ніхто… — вона замовкла. Меллоу потер підборіддя.

— Допустимо, що все було так, як ви кажете, містер Алекс. Але навіть якби хтось з нас знайшов сьогодні ту статуетку і заховав її від інших, скажіть мені, будь ласка, як він міг убити Роберта? Ми були всі тут, коли він вийшов, потім не розлучалися, разом ходили до пристані і разом знайшли його в печері. Як ви зумієте викроїти з цього час, потрібний, щоб убити людину, перенести її до тієї печери і надати їй пози, в якій ви її знайшли?

— Немає нічого простішого, — спокійно відповів Джо. — Перш за все, ви помиляєтесь, коли кажете, що ми були весь час разом. Містер Карузерс, який бігав по линви, міг застати містера Гордона в бараці, вбити його, занести до печери і бігом повернутися з линвами. Виття вітру гарантувало, що ніхто нічого не почує, якби Гордон крикнув, а дорога з бараку до входу в печеру лежить в темноті, тому що туди не попадає світло від маяка. Труп можна було перенести, маючи майже повну впевненість, що ніхто нічого не побачить. Крім того, містер Карузерс знав би, що ми всі знаходимося біля пристані, а Смитракіс не може залишити маяка. Правда?

— Я? — сказав Карузерс. — Ви жартуєте?.. Для чого мені вбивати Гордона?

— Ну, мотиви може й знайшлися б, якби ми дуже вперлися, але, на щастя, я знаю, що ви не могли вбити Роберта Гордона в той момент, коли побігли до барака по линви.

Знов запала тиша. Алекс дивився на стіну, але одночасно він намагався бачити їх всіх. Лиш Кароліна і Мері, що теж підійшла до кухоньки, не попадали в поле його зору. Джо помітив, що Памела Гордон більше не дивиться у вікно. Вона повернула голову і широко відкритими очима дивилася на Карузерса. Професор сидів прямий, з виразом остовпіння на обличчі. Пальці Меллоу перестали, нарешті, вибивати безперервний тихий ритм на поверхні столу.

— Не міг?.. — Карузерс спробував посміхнутися. — Слава Богу!

— Не могли. Я не лікар, але ви знаєте, що в житті мені часто доводилося мати справу із злочинами, тому мої знання в області кримінальної медицини не найгірші, хоч, може, трохи поверхові. Між іншим я навчився також досить точно визначати ступінь посмертного стужавіння, яке є свого роду годинником, що відраховує час від моменту смерті. Роберт Гордон був покладений вбивцею на вході в печеру. Вбивця засунув йому до рук оту статуетку і розмістив тіло згідно з якимись своїми принципами, яких ми не знаємо. Але деякі деталі положення тіла свідчать про те, що Гордон був покладений в печеру, де ми його знайшли, не зразу після смерті, що було б, якби його вбив містер Карузерс, повернувшись до бараку по линви. Тому що містер Карузерс був відсутній біля пристані декілька, щонайвище десять хвилин. Я також переконаний, що тоді, коли Карузерс побіг до бараку, Гордон був уже мертвим як мінімум годину. Це значить, що його вбили майже зразу після того, як він залишив нас у їдальні, може на п’ять-десять хвилин пізніше. Отже, як ми знаємо, всі ми знаходилися в той критичний час в цій кімнаті і можемо забезпечити одне одному залізне алібі.

Алекс знову замовк.

— Це єдине, що мене тішить, — пробурмотів Меллоу. — Якщо все це правда, то ніхто з нас не міг його вбити.

Кароліна й Мері підійшли до столу. Мері нахилилася над Памелою.

— Ти мусиш випити трохи гарячої кави, люба. Тобі стане краще.

— Дуже дякую. — В голосі Памели з’явилися нотки роздратування, але турботлива Мері того, здається, абсолютно не помічала.

Напруження проминуло. Всі раптом ожили, як постаті зупиненого на хвилинку, а потім знов запущеного кіно.

— Крім того, — Джо далі дивився на Карузерса, — в своїх міркуваннях я повинен був взяти до уваги перш за все те, що ви єдиний з нас не брали участі в поході до печер. Спочатку я міг думати, що ви були там ще до мого приїзду на острів. Тепер я знаю, що це не так.

— Ну, добре, — Меллоу різко повернувся до Алекса, — але якщо справа виглядає так, як ви нам описали, а я гадаю, що зробили ви це дуже точно, то залишається тільки той грек. Він єдиний, кого не було в бараці, коли Гордон вийшов, він єдиний досконало знає острів, помітив Гордона в вікно, вибіг, убив його, заховав на маяку, а тоді вислав нас на пристань і спокійно переніс труп до печери. Це ясно, як сонце!

— Гм… — Карузерс похитав головою. — Ми не можемо звинувачувати цього чоловіка лише тому, що хочемо, щоби вбивцею виявився він, а не хтось з нас. Містер Алекс, напевно, вже має свою точку зору на цю справу.