Розділ шістнадцятий Богиня лабіринту

Богиня лабіринту

— Далі цей блок уже не посунеться! — Джо витер піт з чола і попробував засунути голову, а за нею й плечі до темного отвору. — Досить. Тепер треба добре прив’язати линву. — Він подивився навколо себе. Поряд, з підлоги, піднімався товстий кам’яний шип. Алекс зав’язав на кінці линви петлю, насадив її на шип і потягнув з усієї сили. Шип навіть не здригнувся. Линва трималася міцно. Джо попробував ще раз. — Прекрасно. Цей тунель такий вузький, що можна буде опертися руками й ногами, але невідомо, що буде далі. Внизу, над водою, тунель розширюється. На всякий випадок я обмотаюся. Візьми другий кінець линви і, якщо я крикну, тягни з усієї сили. Зрештою, тут неглибоко. Дай мені ліхтарик. Вперед!

Джо подав другий кінець линви Кароліні, а сам перехвачений петлею, зробленою більш-менш посередині линви, засунув в отвір ноги. Легко дотягнувся ними до протилежної стіни тунелю. Зупинився, міцно впершись ногами в два невеликих виступи на протилежних стінках колодязя і тримаючись однією рукою за край отвору, через який він вліз. Потім посвітив вниз. Тунель опускався вертикально і крім виступів, на які Джо в даний момент опирався, мав ще одну невелику поличку приблизно посередині між входом і водою на дні. Решта тунелю була абсолютно гладенькою відшліфованою мільярдами крапель води, що вільно стікала мільйони років.

Джо побачив біля себе голову Кароліни.

— І що? — спитала вона. — Що бачиш?

— Гладенький колодязь, що спадає до води. Щиро кажучи, я не бачу смислу туди спускатися. Але хочу посвітити над самою поверхнею води і подивитися, чи не знайду там чого-небудь Ті стародавні спритники могли, наприклад, заховати вхід під водою.

— Я підтягнула линву, і вона тут, при мені, — сказала Кароліна. — Буду слідкувати за тобою. Не втрачаймо контакту.

— Добре.

Джо почав повільно зсуватися вниз, пробуючи опиратися ногами на слизьку стінку тунелю. Мала кам’яна поличка була вже близько. Він оперся на неї ногою, і в нього виникло вражаюче почуття контакту з чимось живим. Поличка раптом подалася.

Одночасно він почув крик Кароліни і побачив, як частина стіни тунелю поворухнулася. Джо шарпнувся вгору, підгинаючи під себе ноги і хватаючись обома руками за линву, яку розпачливо натягнула Кароліна. Ліхтарик, який, на щастя, завис на поясі, продовжував світити. В його світлі, тут же під підігнутими ногами, Джо побачив, як скельний блок опустився вниз, затримався і безшелесно повернувся назад. Стіна знов була гладенька. Ніщо не порушувало її поверхні Джо підповз вверх і вхопився руками за край отвору, Кароліни не було видно. Лиш коли Алекс підтягнувся на руках і висунув голову до коридора, він побачив, що вона лежить на землі, впершись ногами в стіну і судорожно стискаючи линву.

— Дякую, люба.

— Ти тут?.. — вона зітхнула і зажмурила очі. Випущена з безвладних рук линва впала на землю. — Я тебе втримала. — Вона відкрила очі. — Що то було, Джо?

— Точно не знаю Мені здається, що в той момент, коли я натиснув ногою ту поличку, я зрушив з місця щось з розряду важеля, на який опирається великий кам’яний блок. Він так зрівноважений, що при прикладенні зусилля падає до води, але коли натиск пропадає, блок повертається на місце. Дуже тонкий пристрій, І діє вже декілька тисяч років без поломок і рекламацій.

Кароліна сіла і притулила червоні долоні до лиця.

— Джо, два таких випадки не можуть існувати поряд в природі. Зрештою, такий пристрій не може бути продуктом природи. Що будемо робити?

— Я думаю, що ми повинні вияснити, що станеться, якщо не дозволити тому кам’яному блокові повернутися на місце.

— Ти хочеш попробувати?

— Я якраз думаю про це. Якщо цей перехід так обладнаний, то це є найкращим доказом того, що він повинен вести до місця, яке ці люди берегли, як зіницю ока. Очевидно, мова може йти лише про одне таке місце. Але як твій Перімос міг ходити туди сам?

— Якщо стан рівноваги настільки ідеальний, що вистачає навіть невеликого зусилля на поличку, щоб привести в рух той кам’яний блок, то, напевно, вистачить невеликого грузу, щоб не дозволити блокові повернутися на місце.