Розділ п’ятий Що вони думали в той день

Що вони думали в той день

Час минав. Джо Алекс закінчив одну книжку і почав писати наступну. Тепер він сидів за столом і думав про Кароліну. Чекав, коли вона подзвонить. Всі формальності були залагоджені, експедиція повинна була вирушити за кілька днів. Вони розлучаться знов, правда, всього на кілька тижнів, але по тих кількох тижнях наступить осінь. Узимку Джо і Кароліна планували виїхати разом і зникнути з людських очей в якомусь теплому приморському закутку Європи, не залишивши нікому адреси. Трудно було навіть нагадувати їй тепер про ті плани. Так дуже хотіла попасти на Керос. Джо відчував, що Кароліна відносилася до папірусу Перімоса з майже дитячою довірою. Мала абсолютну певність, що досить вийти на острів і уважно роздивитися, як перед очима тут же з’явиться святиня Богині Лабіринту, яка містить ключі до всіх можливих таємниць життя крітян. Останні два місяці вона жила виключно майбутньою поїздкою. Сьогодні на борту своєї маленької яхти відпливали перші учасники експедиції: Памела і Роберт Гордони.

Джо подивився на годинник За п’ять хвилин четверта. Кароліна повинна зараз подзвонити. Збиралися разом поїхати на пристань і попрощатися з Гордонами.

Саймон Карузерс зав’язував краватку перед дзеркалом в мікроскопічній прихожій свого помешкання на Мідов Стріт. Він пригладив комірець і подивився на себе з повним задоволенням. Без сумніву, Карузерс був красивим мужчиною. Але в цей момент він думав про інше. Одів піджак і зайшов до кімнати. На столі лежав листок паперу, покритий цифрами і кабалістичними знаками. Карузерс взяв листок і пробіг по ньому очима. Так, можлива була певна неточність. Існувала імовірність, що такий порядок міг з’явитися, навіть дуже велика імовірність… Міг, але не мусив.

Він ще раз подивився на листок і з нехіттю поклав його на стіл. Чотири години просидів над тим варіантом своєї непомильної системи, котра повинна була принести йому сто тисяч фунтів в футбольному тоталізаторі. Але в системі і далі існували пробіли…

— Боже, — сказав Карузерс, — чому все це звалилося саме на мене? Адже я інтелігентний, справді інтелігентний. Не знаю, може я найбільш дисциплінована і інтелектуальна індивідуальність з усіх тих, кого мені довелося зустріти в житті. І що з того? Для світу це не має ані найменшого значення. Найменшого, — він глянув на годинник. За п’ять хвилин четверта. Хотів ще попрацювати над своєю непомильною системою, але вже не було на те часу. Гордони відпливали за годину. Він мусив з ними попрощатися. Простий приятельський жест. Всі там будуть, і професор, напевно, також. — Проклятий дурень, — ці слова відносилися не до професора Лі, але до Гордона, — другорядний, обмежений, сухий інтелект, обсипаний подарунками долі! Мій Боже, якби я мав хоч десяту частину тих грошей, які він має! Я би написав все, що думаю і не боявся би тих старих недоумків, і не жебрав би фундаційних стипендій.

Знов подивився на свою майже непомильну систему.

— Побачимо… — пробурмотів Карузерс, взяв капелюх і вийшов.

Памела Гордон стояла на палубі невеличкої моторної яхти, блакитна корма якої була прикрашена її іменем. Знизу, з-під палуби долинали глухі звуки То Роберт Гордон розміщував ящики, якими їх наділила запобіглива Кароліна Бекон, яка відповідала за організацію експедиції. В них знаходилися різні точні інструменти, друкарські машинки, папір, ватман і сотні інших дрібниць, необхідних для організації бази. Продукти і особисте спорядження попливуть кораблем разом з рештою членів експедиції. Памела висунулася за релінг і пробігла поглядом по порожній в цю пору вологій кам’яній набережній. Нікого. Скоро почнуть з’являтися. На прощання хтось скаже пару дотепів. Потиснуть одне одному руки. Нарешті вони відпливуть. Гордон включить мотор, і вони вирушать меандрами Темзи до її далекого гирла. Потім буде Канал, Франція, Іспанія, Гібралтар і довга подорож під гарячим небом Середземного моря.

Вона легенько посміхнулася, Ніхто з людей, які знали її поверхово, не повірив би, що найбільшою радістю Памели Гордон є управління яхтою в розбурханому відкритому морі. Була відважна і стримана, розсудлива, спокійна і завжди холоднокровна.

Гордон вийшов на борт, витер носовичком спітніле обличчя і посміхнувся до дружини. Вона відповіла йому посмішкою.

— Все готове? — запитала Памела і підійшла ближче.

— Так, можемо відпливати.

— Ми повинні почекати на них, — легким ніжним рухом вона поправила пом'ятий комірець його сорочки. — Ти навіть не уявляєш, Роберте, як я тішуся.

— Ти гадаєш, що ми знайдемо що-небудь на Керосі? — В голосі Гордона виразно відчувався сумнів. — Той папірус і справді дуже цікавий, але скажу тобі чесно, я був здивований, коли професор так швидко вирішив їхати. Ми абсолютно нічого не знаємо про той острівець.

— Ох, справа не в острівці! Не він мене тішить. Я думала про нашу з тобою подорож. Ніколи люди не бувають такими близькими, як на морі, коли вони знаходяться в такій смішній шкатулці, — Памела легенько тупнула ногою по палубі. — Я радію, що тиждень ми будемо самі, ти і я. — Вона знов легенько доторкнулася до його руки і відвернулася. Підійшла до релінгу і ще раз подивилася на набережну. Памела чекала. Саймон Карузерс повинен був з’явитися з хвилини на хвилину.

Хоч два роки тому, коли Pоберт Гордон успадкував від свого батька велике багатство, Памела на протязі однієї секунди вирішила, що стане його доужиною, вона не перестала любити Саймона Карузерса. Кохання до нього було єдиним безрозсудним і гарячим почуттям у цієї тверезої і холодної жінки.

Але з цим навіть вона не могла справитися.

Джон Меллоу зупинив таксі і з трудом влізши через вузенькі дверцята, розслабився на задньому сидінні. Він був дуже змучений. Всю ніч він працював над коректурою. По роках праці книжка була нарешті готова. Повинен був би радіти. Він часто думав про цю книжку і знав, що, не дивлячись ні на що, він радіє: нікому до них не вдавалося так широко охопити всю проблему. Але в глибині душі Джон був переконаний, що написання книжки разом з Гордоном було найбільшою помилкою, якої він допустився в своєму житті. Не тому, що Гордон погано знав крітську кераміку. Навпаки, Меллоу часто мав таке враження, що його партнер знає про мінойські черепки все, у всякому разі все, що про них відомо на сьогоднішній день. Але ж їхня книжка не була енциклопедією. А важливість кераміки в археології не вимірюється навіть її естетичною вартістю. То вона служить тим індикатором, що дозволяє визначити вік міст, царств і цивілізацій. Тому висновки щодо її систематики були дуже важливими. Висновків тих, нових, важливих і навіть таких, що міняли попередні погляди на хронологію деяких груп крітської кераміки, в книжці було декілька. Ці висновки були досконало умотивовані і свідчили про високий рівень написаної книжки. Але хоча на титульній сторінці будуть фігурувати два прізвища — він, Джон Меллоу, знав, що все, що було в їх книжці новим і вартісним, з’явилося в його голові. Гордон не був винахідником. Він був солідним і ретельним ремісником, дуже корисним в такій галузі знань, як археологія, але синтез справ, на перший погляд далеких одна від другої, і потім повторна атака на проблеми, які вже колись хтось один раз пробував розв’язати, — то було вище за нього на цілу голову.