Розділ дев’ятнадцятий «Напевно, залишуся…»

«Напевно, залишуся…»

— Але як ради всіх святих, ви до цього додумалися? — Меллоу безпорадно розвів руками. — Я думав про це цілу ніч, і мені тепер соромно за всі ті глупства, які я вважав доказами!

— Я не можу вам стереотипно відповісти, що справа була відносно проста. Багато чого закривало від мене правду. І треба признати, що вбивство Роберта Гордона було вчинене з незвичайною зухвалістю. Я знаю небагато прикладів так безпощадно і точно розрахованих вбивств. Цей чоловік був дуже талановитим і міг блискавично приймати рішення. Але коли ці дві риси поєднуються з мізерною душею, тоді часто народжується вбивство. Гірше того, вбивці з такими рисами думають, що вони мають велику інтелектуальну перевагу над ближнім, і це дозволить їм уникнути кари. Але повернемося до суті справи.

Коли ми знайшли Гордона із статуеткою Богині Лабіринту в руках, в мене були такі дані:

1. Ніхто з присутніх не міг убити Гордона, тому що з моменту його виходу на пристань всі були в моєму товаристві і ні на хвилину не зникали з моїх очей.

2. Статуетка була справжня, знайдена зовсім недавно в якомусь темному місці, скоріше за все в печері, де вона стояла в тонкому шарі піску.

3. Єдиним імовірним кандидатом на роль вбивці Гордона був Елефторіос Смитракіс, який мав всі можливості, щоб вбити його, покласти на вході до печери, поки ми всі були зайняті на пристані. Крім того, Смитракіс, самотньо перебуваючи цілими тижнями на острові, міг розшукати храм Богині Лабіринту, або, попросту, знайти одну статуетку богині. Не вистачало мотиву. Правда, можна було допустити, що Смитракіс продає де-небудь предмети з храму і має з цього прибуток, якого не стало б, якби наша експедиція знайшла храм. Такої можливості не можна було виключати, знаючи, що кожний другий колекціонер купить крадений предмет, якщо він відсутній в його колекції.

Правда, тут було протиріччя: якби все було так, Смитракіс ніколи не вложив би в руки покійника статуетку Богині Лабіринту. Зробити це міг тільки безумець.

4. Але безумця між нами не було. Значить та статуетка повинна була щось означати. Але що? Чи може вона повинна була вказувати на когось, або відвести від когось підозру. Вказувати вона могла лише на того, про кого ми б знали, що він відкрив храм. Такого серед нас не було. Відводити підозру вона могла від людини, котра не мала шансів відкрити храм. Такою людиною був Карузерс. Вів єдиний не брав участі в нашому поході до печер.

5. Я повинен був знайти відповідь на питання: навіщо вбивця Роберта Гордона поклав труп у гроті, а не інсценізував смерть від нещасливого випадку?

Це було дуже складне питання. Я був збентежений, тому що знав, що маю справу не з безумцем. То чому ж Роберт Гордон був віднесений в печеру?

6. Я повинен був знайти місце, звідки було взято цю статуетку. Тому я вирішив використати ту можливість, яку нам з Кароліною підсунув щасливий випадок: в кінці скельного коридору ми відкрили перехід до кам’яного колодязя. Якби той колодязь довів мене до місця, звідки взято статуетку, я знав би набагато більше: я міг би встановити, хто з членів експедиції міг туди попасти. Я розраховував на які-небудь сліди. З тим і заснув.

7. Коли я вранці встав і знайшов мертвого Смитракіса, я вже точно знав, що вбивця — Карузерс. Міркування були дуже прості. Єдиний чоловік, котрий міг убити Гордона, сам був убитий. А крім нього тільки одна людина на острові була деякий час з Гордоном сам на сам, коли той вийшов з їдальні, щоб піти на пристань. Цією людиною був Карузерс, який вивів його в коридор і зачинив за ним двері. А кімната Карузерса знаходиться поряд з виходом. Тільки на перший погляд це здається неможливим. Вітер вив, заглушаючи все. Якби Карузерс вдарив Гордона в потилицю одним з тих каменів, які він приніс, щоб підперти двері, а потім швидко затягнув труп в свою кімнату, він міг на годину пізніше, повернувшись за тими нещасними линвами, занести труп до печери, поки ми були на пристані. Я обдумав це декілька разів і прийшов до висновку, що інакше бути не могло. Тільки так можна було вбити Гордона, а Карузерс був єдиною людиною, яка могла це зробити.

Але звідки Карузерс взяв статуетку Богині Лабіринту?

Чому, будучи людиною інтелігентною, не інсценізував нещасливого випадку, що було б для нього найкращим виходом і дало б йому почуття абсолютної безпеки?

8. Я мав намір піти з Кароліною вниз, тією дорогою, якою ходив Карузерс ловити рибу. Я згадав собі, що повертаючись, він мав на шиї торбину, де легко міг заховати статуетку, якби знайшов її на березі. Але статуетка була взята з печери. Отже, Карузерс повинен був відкрити печеру.

Поскільки коридор, в якому ми з Кароліною були напередодні і де знайшли той перехід, знаходився майже над місцем, де Карузерс ловив рибу, я вирішив дослідити перехід. Кароліна розкаже вам, яку вартість має відкритий нами печерний храм. Мене ж цікавили сліди ніг людини, що була в храмі за день до нас. Сліди довели нас до другого переходу, яким до печери ввійшов Карузерс. Я зайшов до гроту, один кінець якого закінчувався тунелем, що вів до води. Море було зовсім поруч. На свій подив, я знайшов у печері недокурки. Карузерс не курив. Недокурки були грецькі, а деякі сірники лежали в печері, як мінімум, декілька тижнів.

Тоді я зрозумів, чому загинув Смитракіс. Карузерс також бачив недокурки, хоч коли він заходив до гроту, він не надавав їм ніякого значення, Ми знаємо, що припливи й відпливи в Середземному морі набагато менші, ніж в океані. В цій частині моря вони становлять заледве декілька футів. Але цього досить, щоб на протязі двох годин на добу вхід до тунелю знаходився над водою. Тоді досить пройти два-три кроки по пояс у воді по скелястому дну, яке піднімається вверх, щоб попасти в маленький сухий грот, освітлений під час відпливу денним світлом. Те, чого не помітив службовець з маяка, зразу кинулося в очі досвідченому археологові. В стіні гроту він побачив прямокутну тріщину. Карузерс надавив на неї. На його радість, кам’яний блок повернувся. І він попав до храму Богині Лабіринту…

Джо зробив паузу.