Розділ сімнадцятий Сліди босих ніг

Сліди босих ніг

— Мій великий єдиний Боже, — прошепотіла Кароліна. — Це вона, справді вона! Але зовсім не така!

Кароліна хотіла підійти до статуї, але Джо поклав руку їй на плече.

— Не рухайся, — сказав він впівголосу.

— Що сталося?

— Нічого. Але пам’ятай, що ми не перші сучасні люди, які сюди прийшли. Хтось відкрив цю печеру раніше за нас.

— Хто? — не зрозуміла Кароліна.

— Вбивця Роберта Гордона, який взяв звідси ту статуетку. Тому ми спочатку повинні визначити, звідки він її взяв, як зайшов і як вийшов. А пізніше, від завтра, ти можеш приступити до своїх досліджень.

Залишивши Кароліну на місці, Джо почав підходити до статуї. Але він навіть не дивився в сторону богині. Його ліхтарик освітлював землю. Раптом він зупинився.

— Тепер можеш підійти, — сказав він притишеним голосом.

Кароліна повільно підійшла, поводячи світлом по стінах і підлозі. З темряви з’являлися незліченні легіони храмових статуеток: жінок, танцівників, птахів, розлючених биків. Під стінами розміщувався посуд, тисячі найрізноманітніших ваз, великих і малих, високих і присадкуватих, а перед вівтарем — прямокутним кам’яним столом біля ніг богині — лежали стоси золотих предметів, які сьогодні, як і тисячі років тому, блищали в світлі ліхтариків.

— Це… це неможливо… — знов прошепотіла Кароліна. — Може, я сплю? Напевно, сплю. Навіть поховання Тутанхамона не може зрівнятися з цим. Джо, ущипни мене!

Вона стала, зажмурила очі, потім знов широко відкрила їх. Видіння не зникало.

— Обережно! — Алекс знов поклав руку їй на плече. — Подивися сюди.

Кароліна відвела очі від вівтаря. На тоненькому вологому шарі піску, яким була покрита кам’яна підлога храму, виразно виднівся слід людської ноги, а далі ще один. Але не були то відтиски давніх крітських сандалів чи сучасних черевиків. Той, хто недавно стояв тут, був босий.

Джо нахилився.

— Дорослий мужчина, — пробурмотів він. — Був тут дуже, дуже недавно. Вологий пісок має властивість осипатися з часом. Ці відтиски зовсім свіжі, найімовірніше — вчорашні. — Джо підняв голову. — Якщо це можливо, постарайся на деякий час забути про те, що ми тут знайшли. Той чоловік на протязі двадцяти чотирьох годин вбив двох людей, і якщо в його шаленій голові народиться якийсь новий, ще більш ефектний замисел, він може вбити когось третього. Ми зобов’язані знешкодити його так швидко, як нам вдасться. Це тепер найважливіше, Кароліно. Богиня Лабіринту може почекати.

— Двох людей? — перепитала Кароліна. — Яких двох людей? Адже ніхто, крім Гордона, тут не помер?

— Елефторіос Смитракіс був вбитий сьогодні на світанку, — спокійно сказав Алекс. — Мені жаль того хлопця. Гордона мені теж шкода. Тому й благаю тебе, забудь про цей храм. Він спокійно стояв тут кілька тисяч років і, напевно, постоїть тут ще декілька годин. Допоможи мені.