Розділ сьомий «Ми готові, сер…»

— Будь ласка, візьміть, Я маю при собі ще одну.

— Дякую. — Джо вирушив навздогін за Гордоном, який швидко віддалявся. Той звернув за ріг бараку і пішов по витоптаній на низенькій траві стежці, що тягнулася попід стрімким схилом гори до самого урвища, під яким шуміло море.

Гордон незабаром наблизився до того місця і зробив наступний крок вперед. Ззаду це виглядало так, ніби він за долю секунди повинен був упасти у прірву. Джо ще деякий час бачив його зникаючі руки і голову, а коли сам підійшов до краю, то побачив Гордона, який спокійно сходив вниз видовбаною в скелі широкою зручною стежкою. Стежка звивисто опадала до маленької пристані, оточеної натуральною кам’яною косою. На пристані була невеличка набережна, біля якої стояла пришвартована блакитна яхта.

— За цю пристань ми повинні подякувати Муссоліні! — закричав Гордон, щоб пересилити шум хвиль, які вдарялися в недалекі брили. — Італійці видовбали пристань і ті сходи в скелі під час абіссінської війни. Вже тоді, напевно, передбачали, що врешті решт дійде до конфлікту з Англією. Всю війну вони тримали тут гарнізон. Смитракіс встиг нам розповісти, що той гарнізон сам здався в полон за тиждень до переходу Італії на сторону союзників. Зв’язалися по радіо з нашими, але ніхто не знав, де вони знаходяться, а у них не було навіть лодки, тому вони просили прислати за ними корабель, який би вислав шлюпку, щоб забрати їх в полон.

Вони були вже біля води. Джо зупинився на березі, приглядаючись до яхти, яка, укрита між двома кам’яними стінами, виглядала як дитяча забавка.

— І ви вдвох припливли на цьому з Англії через Канал, Біскайську затоку і ціле Середземне море?

— Звичайно, — Гордон стримано посміхнувся. — Вона нагадує звичайну моторну лодку. Ви це хотіли сказати? Але придивіться до неї уважно: по відношенні до своїх розмірів вона має потужний двигун. І побудована, напевно, набагато міцніше, ніж «Санта-Марія», на якій Колумб переплив Атлантику. Яхта не боїться навіть великих хвиль. Хитало нас таки досить сильно перед Сіцілією, але вона витримала шторм з достоїнством.

При останніх словах Гордон вхопився за поруччя релінгу і стрибнув на низьку палубу. Джо зробив те саме.

Каюта, до якої вони ввійшли, була обставлена зі скромною пишністю і здавалася більшою, ніж можна було сподіватися, виходячи з розмірів яхти.

— Це наш салон і спальня. — Гордон відчинив дверцята до наступного приміщення. — Це душ, а далі ще є дві каюти для гостей, кухонька і комора. Тут можуть зручно подорожувати шість чоловік, але тоді, мушу признатися, стає трохи затісно, і морська мандрівка втрачає свої найбільші достоїнства: тишу і відстороненість. Ви згідні зі мною?

— Всім серцем, — щиро сказав Джо, який, розглядаючись по яхті, саме складав сам собі урочисту присягу, що при найближчій оказії зробить все, щоб стати володарем такої яхти.

— На яхті є навіть радар і все необхідне для плавання в океані, включаючи дуже зручну і легку в обслуговуванні радіостанцію. А ось тут наші ящики. — Гордон увійшов в одну з кают біля корми і з’явився, тримаючи за шкіряні ручки два невеликі металеві ящики. Джо взяв один з них, і вони вийшли на палубу.

В цю хвилину, дивлячись з палуби яхти на білі скелі, освітлені яскравим сонячним промінням, Джо вперше з зацікавленням подумав про таємницю, яку вони могли ховати. Цікаво, чи знайдуть вони храм богині? Він не був у цьому впевнений. Якщо тут декілька років знаходився італійський гарнізон, кілька чи навіть кільканадцять молодих мужчин, яким практично не було чого робити, і вони безперервно волочилися по цій невеликій смужці скелястої землі, повинні ж вони були позаглядати до печер. Якби в якій-небудь із них були статуетки, вази, таблички і дари, ці люди знайшли б їх, і про це уже було б щось відомо. Правда, археолог, який знає, що шукає, має більше шансів знайти, ніж солдат.

Джо піднімався по видовбаних в скелі сходинках, бачачи перед собою напружені худі ноги Роберта Гордона, Але цей слабкий чоловік не боявся плисти в океані на своєму ненадійному корабликові єдине в товаристві жінки, котра, як гадала Кароліна, не любила його, а любила його гроші, успадковані ним при таких заплутаних обставинах. Вихованець професора Лі. Нічого не вказувало на такий стан речей, як на перший погляд.

Джо стрепенувся. Що мене обходять особисті справи цих людей? Це група освічених, добре вихованих англійців, з усіма достоїнствами і, напевно, недостатками того середовища, яке я так добре знаю, бо і сам з нього походжу. Навіть подумки людина не повинна вміщуватися не в свої справи.

Нарешті вони піднялися наверх і пішли до бараку. Ще здалеку Джо побачив самотнього Смитракіса, який наближався до них.

— Я відпровадив того джентельмена на самий низ, — сказав молодий грек, посміхаючись. — Зараз почнеться відплив, і може він щось зловить. У всякому разі, він готовий на все, як мені видається.

— Так, — не затримуючись, Гордон із співчуттям покивав головою. — 3 ним завжди клопіт, коли він побачить воду і має при собі вудки. Нам слід остерігатися податкового інспектора, — закінчив він сентенційно.

— Я йду на свій маяк, — Смитракіс явно не зрозумів останньої фрази. Алекс подивився навкруги. Вони підходили вже до дверей бараку, біля яких Джон Меллоу і Кароліна виймали з великої полотняної торби сувої різнобарвних пластмасових линв і розкладали їх на сонці.

— А де знаходиться маяк? — Джо ще раз розглянувся, але ніде не помітив характерної стрункої споруди, помальованої в смужки.