Розділ сьомий «Ми готові, сер…»

— О Боже!.. — застогнав Карузерс.

— Саймона ми можемо звільнити на перший день, — професор підморгнув до всіх за столом. — У нього пропала відпустка в Шотландії, тому хай сьогодні набереться сил. По-справжньому працювати ми почнемо завтра. А сьогодні підемо оглянути ті печери, до яких знайдемо відносно легкий доступ. Джоне, — він повернувся до Меллоу, — напевно, нам будуть потрібні ліхтарики, і візьмемо на всякий випадок линви, може виявиться, що переходи там або надто стрімкі, або слизькі.

— Слухаю, сер, — Меллоу відсунув порожню тарілку і встав. — Але якщо ми всі підемо, то хто приготує вечерю?

— Карузерс, ясна річ! — закричала Мері Сандерс. — Принесе дюжину чудесних риб і подасть їх нам з білим вином!

— Якого в нас нема — додала Памела Гордон. — Будь обережним, Саймоне, — сказала вона, перехиляючись над столом. — Я обійшла цілий острів, і мені здалося, що нізащо в світі я не зійшла би вниз. Таке враження, що ідеш по краю даху.

— Містер Смитракіс обіцяв показати мені дорогу.

Грек кивнув головою.

— Там можна зійти, місіс, — переконано сказав він. — Зовсім не небезпечно, хоч зверху виглядає страшнувато. Треба зробити всього два кроки по скелі, тримаючись руками, а далі там є така коса ущелина, яка веде вниз.

— Ходім! — Карузерс встав. — Я візьму спінінг і буду готовим!

Всі повставали.

— Ліхтарики залишилися на яхті, — сказав Меллоу. — Ми ж не принесли ще тих ящиків з обладнанням.

— Ні, — Кароліна подивилася навкруги. — Я не знала, куди їх покласти. Напевно, найкраще буде тут, правда, сер? — Вона показала вільний куток їдальні. — А пізніше, якщо треба буде, ми розмістимо їх інакше.

— Добре, — професор кивнув головою. — На разі хай стоять тут. Точні інструменти і більш чутливі пристрої поскладайте на тому столі. Зрештою, якщо нічого не відкриємо, то половина речей повернеться до Лондона нерозпакованою. — Він посміхнувся, дивлячись на вираз обличчя Кароліни.

— Я йду за ящиками, — сказав Роберт Гордон. — Хто зі мною? Потрібен один доброволець.

— Я піду. — Алекс пішов до дверей за Гордоном. — Я ще навіть не розім’яв ніг після подорожі.

Гордон мовчки вийшов з бараку. Надворі й далі стояла чудова погода. Сонце так пекло, що Джо негайно закотив рукави сорочки. Дістав сигарети з задньої кишені штанів. Переодягнутися він ще не встиг. Раптом Джо згадав, що сірники залишилися в піджаку. Довелося повернутися за ними.

Карузерс і Смитракіс стояли перед бараком, оглядаючи спінінги.

— Чи немає у вас сірників? — запитав Алекс. — Здається, я залишив свої в бараку.

— На жаль, я не курю. — Карузерс посміхнувся до нього, пробуючи барабан, на якому була намотана біла жилка. Барабан крутився добре.

Смитракіс швидко засунув руку до кишені і витягнув пачку.