Розділ п’ятий Що вони думали в той день

— При цьому червоному освітленні ти виглядаєш як найчарівніший сон імпресіоніста. Тому я дивуюся, як він міг полюбити нинішню місіс Гордон, коли в нього під рукою довгі роки була ти?

— Я не могла би полюбити Роберта, — рішуче заперечила Кароліна. — Він… — вона на хвилинку задумалася, — він якийсь надто спокійний. Ні! Я говорю глупства. То не може бути причиною. Але в ньому є щось… — знов замовкла, — щось таке, що ми поважаємо в доброго чиновника, але що не може бути найбільшим достоїнством для коханця. — Кароліна засміялася. — Бачиш, я знаю, що хочу сказати, але не вмію одіти те в слова. Жінки не керуються точно визначеними правилами. Але я впевнена, що Гордона не можна полюбити так, як інших людей. Він — сухар! — скінчила Кароліна і зітхнула з полегшенням. — То дуже гарне визначення: сухар. Бувають люди стримані, але можна відчути, що під їх спокоєм щось відбувається, пульсує, що можуть, коли захочуть, або коли обставини їх заставлять, вилізти із своєї шкаралупи, в якій кипить таємне життя. А Гордон всередині такий самий, як і назовні. Коли я дивлюся на нього, мені здається, що в ньому б’ється не серце, а метроном, який ніколи не прискорюється і не сповільнюється.

— Але місіс Памела Гордон полюбила його?

Кароліна кинула на нього швидкий косий погляд.

— Напевно, — сказала вона тихо, — але то довга історія. Ми знов повернулися до тієї більш ранньої справи.

— Якої? — Джо, який в задумі дивився на верхівки дерев, швидко повернувся до дійсності.

— Я думаю про його батька. Не знаю точно, що між ними було, але мені здається, що відносини між ними були дуже погані. Буває, що батько і син зовсім не розуміють один одного. У всякому разі я готова дати голову на відріз, що Роберт не користувався грошима свого тата. І тільки коли останній помер, він став єдиним спадкоємцем і, очевидно, визнав за можливе прийняти спадок. Була то, здається, дуже велика сума, у всякому разі всі ми в цьому переконані. Зрештою, Памела також була певна цього…

Кароліна замовкла. Джо, згадавши, що на сьогодні він запланував собі написати двадцять сторінок тексту. Запитав, аби не думати про ту неприємну необхідність:

— Отже ти вважаєш, що вона також не могла би закохатися в нього?

— Не знаю. Але знаю, що Роберт ніколи не мав у неї великих шансів, хоч мені завжди здавалося, що він багато про неї думав. Я навіть вважала, що Памела симпатизує комусь іншому. Але вона вийшла за нього місяць по тому, як він дістав той свій спадок. То пекельно розважлива дівчина.

— І вони обоє залишилися в вашому колективі, маючи стільки грошей?

— Ну, звичайно! Яке значення мають гроші в цьому випадку? Роберт справді любить археологію. З нього вийде дуже солідний учений і, напевно, його чекає професорська кар’єра. Він дуже педантична людина. Вже чотири роки він разом з Меллоу працює над спільною книжкою про крітську кераміку. Вони вже дуже багато зробили, і я думаю, що то буде перша в світі книжка, яка узагальнить всі відомі факти. Я переконана, що обидва сподіваються знайти масу цікавих матеріалів, якщо нам вдасться попасти до Богині Лабіринту. То для них також великий шанс: якщо б ми відкрили непограбованнй крітський храм, там могла би виявитися велика кількість посуду і глиняних фігурок, То було б надзвичайно велике відкриття. Пам’ятай, що керамічний посуд — то стрілки археологічного годинника: саме при допомозі посуду ми найчастіше датуємо розкопки. Відкриття такого роду могло б заповнити цілий ряд прогалин в нашій систематиці.

— А місіс Памела Гордон допомагає їм, так?

Кароліна заперечливо похитала головою.

— Не зовсім. Памела і Карузерс спеціалізувалися по архітектурі і проблемах урбаністики. То також дуже важлива ділянка нашої праці. Ти навіть не уявляєш собі, скільки може розповісти про відкопаний ансамбль будинків добрий фахівець, якщо йому дати можливість докладно дослідити найменший добре збережений кусок стіни чи підлоги. Карузерс дуже талановитий, ми всі в глибині душі вважаємо його за найвизначнішу індивідуальність в нашому гуртку. Але, на жаль, він дуже несистематичний. Він не здатний цікавитися деталями в такій мірі, в якій це необхідно для археолога. Зразу шукає великих узагальнень. Професор Лі сказав йому колись, що в нього психіка репортера, і, напевно, не помилився. В археології не можна шукати найцікавішого, в археології все — найцікавіше…

Джо, який мимоволі відчув виразну симпатію до імпровізатора Карузерса, швидко поміняв тему:

— А місіс Памела Гордон?

— Що ж, Памела може бути його доповненням, — Кароліна посміхнулася, — хоч важко назвати її індивідуальністю. Тоді, коли не була ще жінкою Гордона, багато допомагала Карузерсові. Памела нагадує мені бджолу: цілий день тихенько і працьовито дзижчить, а ввечері засинає з благим почуттям виконаного обов’язку. Не більше і не менше. Може я не повинна так про неї говорити, Джо? В кінці кінців такі люди є основою суспільства, а Памела — то справді дуже хороша і товариська дівчина.

— Напевно. А міс Сандерс? Так називається та смугла молода особа?

— О, Мері то зовсім інший випадок. Мері — моя подруга. Ми обидві цікавимося перш за все проблемами мови. На щастя, нас цікавлять діаметрально протилежні проблеми, тому ми живемо в ідеальній згоді. Але мені здається, що з Мері я могла би жити в дружбі в будь-яких умовах…