Розділ «46»

Стілґар гигикнув.

— Він говорить, як федайкін.

— Ґурні — воїн-камікадзе з пелюшок, — відказав Пол. «Так, нехай заповнять мозок легкою бесідою, перш ніж ми кинемося в бій із військовим громаддям на рівнині», — подумав Пол, поглянувши на просвіт у скелястій стіні, а тоді перевівши погляд на Ґурні, який сидів, похмуро замислившись.

— Хвилювання підточують силу, — прошепотів Пол. — Це ти сказав мені колись, Ґурні.

— Мій Герцогу, — відказав Ґурні, — найбільше мене хвилює атомна зброя. Якщо ви скористаєтеся нею, щоб пробити дірку в Оборонній Стіні…

— Ті люди не відповідатимуть нам атомним ударом, — сказав Пол. — Вони не наважаться… з тієї самої причини, чому й не можуть ризикувати, дозволивши нам знищити джерело прянощів.

— Але заборона на…

— Заборона! — гарикнув Пол. — Це страх, а не заборона, не дає Домам кидатися одне в одного атомними бомбами. Велика Конвенція доволі чітка щодо цього питання: «Використання атомної зброї проти людей призведе до знищення планети». А ми підриватимемо Оборонну Стіну, не людей.

— Надто вже цей момент делікатний, — вагався Ґурні.

— Їхні бюрократи охоче вхопляться за таке тлумачення, — сказав Пол. — І не говорімо більше про це.

Він відвернувся, шкодуючи, що насправді таким упевненим зовсім не почувався. Тоді запитав:

— А як щодо містян? Вони вже на позиціях?

— Так, — пробурмотів Стілґар.

Пол глянув на нього.

— Що тебе гризе?

— Я не знаю жодного містянина, якому можна повністю довіряти, — відказав Стілґар.

— Я сам колись був містянином, — відрізав Пол.

Стілґар закляк, його обличчя побагряніло.

— Муад’Діб знає, що я не мав на увазі…

— Я знаю, що ти мав на увазі, Стіле. Але людину оцінюють не по тому, що вона, на твою думку, зробить, а по тому, що вона насправді зробить. У цих містян фрименська кров. Вони просто ще не навчилися звільнятися від пут. Ми їх навчимо.