Розділ «46»

— Таємним лазом піднімаються люди, — сказав Стілґар. — Певно, повертаються Усайм і Корба.

— Гаразд, Стіле, — погодився Пол. — Ми спускаємося.

Але він іще раз востаннє роздивився околиці через телескоп — ретельно вивчав рівнину: її високі кораблі, блискучу металеву споруду, мовчазне місто, фрегати харконненівських найманців. Тоді Пол відповз за скелю, а його місце біля телескопа зайняв вартовий із федайкінів.

Пол вийшов у неглибоку западину на верхньому гребені Оборонної Стіни. Ця місцина сягала близько тридцяти метрів у діаметрі й трьох метрів завглибшки — звичайнісіньке природне утворення, яке фримени вкрили прозорою камуфляжною тканиною. Комунікаційне обладнання було розміщено навколо отвору в стіні праворуч. Охоронці-федайкіни, що розташувалися в котловині, чекали на сигнал атаки від Муад’Діба.

З просвіту біля комунікаційного обладнання вийшло двоє чоловіків і заговорило до охоронців.

Пол зиркнув на Стілґара й кивнув у напрямку новоприбулих:

— Вислухай їхні звіти, Стіле.

Старий вождь так і вчинив.

Пол сів напочіпки спиною до скелі, розтягуючи й розминаючи м’язи. Він бачив, як Стілґар відіслав обох чоловіків назад у чорну діру в скелі, а тоді подумав про довгий спуск униз вузьким рукотворним тунелем до дна низини.

Стілґар підійшов до Пола.

— І що ж це таке важливе, що вони не можуть надіслати повідомлення із сейлаґо? — запитав Пол.

— Вони бережуть пташок для бою, — пояснив Стілґар. Фримен глипнув на переговорне обладнання, а тоді знову на Пола. — Муад’Дібе, навіть працюючи зі спрямованим світлом, не варто використовувати ці штуки. Вони можуть знайти тебе, просканувавши ефір.

— Скоро вони будуть надто заклопотаними, щоб шукати мене, — відказав Пол. — Що повідомили ці чоловіки?

— Наших кишенькових сардаукарів відпустили біля Старого провалля в нижній частині хребта, тож зараз вони на шляху до свого володаря. Ракетні й метальні установки на місці. Люди розташувалися, як ти й наказував. Загалом усе як завжди.

Пол глянув на неглибоку западину, ретельно вивчаючи бійців у розсіяному світлі, яке пропускало камуфляжне покриття. Йому здавалося, що час повзе, наче комаха, яка пересувається голою скелею.

— Нашим сардаукарам доведеться трохи потупцяти, перш ніж вони дістануться до військового транспортера, — зауважив Пол. — За ними стежать?

— За ними стежать, — підтвердив Стілґар.

Ґурні Галлек біля Пола прочистив горло:

— Чи не час нам перейти до безпечного місця?

— Тут нема такого місця, — відказав Пол. — Прогноз погоди досі сприятливий?