Розділ «46»

— Насувається праматір бурі, — відказав Стілґар. — Хіба ти не відчуваєш її, Муад’Дібе?

— Зміни в повітрі відчутні, — погодився Пол, — але передбачення погоди шляхом стовпування — надійніше.

— Буря буде тут за годину, — сказав Стілґар і кивнув на просвіт між імператорською спорудою та харконненівськими фрегатами. — І вони також про це знають. У небі — жодного ’топтера. Усе спущено й пришвартовано. Їхні друзі з космосу звітують перед ними про погоду.

— Більше не було пробних вилазок? — запитав Пол.

— Після приземлення минулої ночі — нічого, — доповів Стілґар. — Вони знають, що ми тут. Гадаю, просто чекають, щоб обрати зручний для себе час.

— Час обираємо ми, — заперечив Пол.

Підвівши погляд, Ґурні гарикнув:

— Якщо вони нам дозволять.

— Флотилія залишиться в космосі, — відказав Пол.

Ґурні похитав головою.

— У них немає вибору, — провадив своє Пол. — Ми можемо знищити прянощі. Так Гільдія не ризикуватиме.

— Люди у відчаї — найнебезпечніші, — зауважив Ґурні.

— А ми хіба не у відчаї? — запитав Стілґар.

Ґурні насупився.

— Ти не жив із фрименською мрією, — застеріг Пол. — Стіл думає зараз про всю воду, витрачену на хабарі та роки чекання, які ми додали до миті, коли Арракіс розквітне. Він не…

— Грррр, — загарчав Ґурні.

— І чому він такий похмурий? — поцікавився Стілґар.

— Він завжди похмурий перед боєм, — пояснив Пол. — Це єдиний різновид гарного настрою, який Ґурні може собі дозволити.

Вовчий вищир повільно перекосив обличчя Ґурні, білі зуби сяйнули над укритим дистикостом підборіддям.

— Мене страшенно засмучує думка про бідні харконненівські душі, яких відправимо в небуття без каяття, — сказав він.