TextBook — Увійдіть, — сказала вона.
Портьєри відсунулися вбік, і в кімнату заскочив Ґурні Галлек. Їй вистачило часу тільки краєм ока побачити викривлене дивною гримасою обличчя, а потім чоловік опинився позад неї і підняв її на ноги, схопивши м’язистою рукою під підборіддям.
— Ґурні, ти здурів? Що ти виробляєш? — запитала вона.
Тоді вона відчула, як вістря ножа торкнулося її спини, пронизуючи моторошним розумінням: цієї миті Ґурні справді хотів її вбити. Чому? Вона не могла вигадати жодної причини — ну не міг же Ґурні бути зрадником. Але вона чудово відчувала його намір. Її свідомість гарячково борсалася — такого суперника нелегко здолати. Цей убивця, знайомий із Голосом, з будь-якою бойовою стратегією та виявом смерті й жорстокості. Інструмент, який вона сама нагострила, знайомлячи з хитрощами та підступами.
— Ти гадала, що втекла, так, відьмо? — прогарчав Ґурні.
Перш ніж вона встигла обдумати питання чи відповісти, портьєри розкрилися і зайшов Пол.
— А ось і він, ма… — Пол замовк, розглядаючи напружену сцену.
— Стійте, де стоїте, мілорде, — сказав Ґурні.
— Що… — Пол похитав головою.
Джессіка спробувала заговорити, але відчула, як рука стисла їй горло.
— Ти говоритимеш тільки, коли я дозволю, відьмо, — сказав Ґурні. — Скажеш лише одне — щоб твій син це почув. Я машинально зажену тобі ножа в серце, щойно помічу найменшу спробу опору. Нехай голос лишається монотонним. Жодні м’язи не рухаються і не напружуються. Дій максимально обережно — і виграєш собі ще кілька секунд життя. І запевняю тебе, це все, що ти маєш.
Пол ступив крок уперед.
— Ґурні, друже, що…
— Стій, де стоїш! — гарикнув Ґурні. — Ще один крок — і вона помре.
Пол поклав руку на руків’я ножа. А тоді промовив смертельно спокійно:
— Раджу тобі пояснити свої дії, Ґурні.
— Я заприсягнувся вбити зрадника вашого батька, — сказав Ґурні. — Гадаєте, я забуду людину, що врятувала мене з харконненівської ями рабів і подарувала мені свободу, життя і честь… а ще — дружбу, яку я цінував понад усе? Тепер зрадниця на вістрі мого ножа. Ніхто не завадить мені…
— Ти дуже помиляєшся, Ґурні, — сказав Пол.
А Джессіка подумала: «То он воно що! Яка іронія!»
— Помилився? Я? — запитав Ґурні. — Нехай ця жінка сама все скаже. І при цьому пам’ятає, що я давав хабарі, шпигував і шахраював, щоб підтвердити це звинувачення. Навіть виміняв частину історії на семуту в капітана гвардії Харконненів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „44“ на сторінці 7. Приємного читання.