Розділ «32»

«Він благородна людина. Чекає, що я подам йому знак, але не хоче шахрувати з долею, підказавши мені, який саме».

Джессіка повернула голову, поглянула вниз до котловини на золото-пурпурові тіні, на тремтіння запилюженого повітря перед виступом їхньої печери. Раптом її свідомість затопила котяча обережність. Вона знала жаргон Міссіонарії Протектіви, знала, як адаптувати для своїх потреб місцеві легенди, страхи та надії, але вона відчувала в них дикі зміни… Немовби хтось, хто був серед фрименів, додав їх, наклавши свій відбиток на ідеї Міссіонарії Протектіви.

Стілґар прочистив горло.

Жінка відчула його нетерпіння, розуміла, що день не стоїть на місці й люди чекають, коли можна буде запечатати цей вхід. Зараз настав час їй проявити сміливість, вона збагнула, що саме їй потрібно: дар аль-хікман, якась школа перекладу, що дала б їй…

— Адаб, — прошепотіла вона.

Їй здалося, неначе свідомість перевернулася всередині неї. Вона розпізнала це відчуття, і її пульс пришвидшився. Це впізнавання ніяк не було пов’язано із жодним із тренувань Бене Ґессерит. Це міг бути лише адаб — вимогливий спогад, який виникає сам по собі. Вона віддалася йому, дозволивши словам текти крізь неї.

— Ібн-Кіртайба, — промовила Джессіка, — бо небезпека бере свій початок там, де кінчається пісок, — вона випростала з-під плаща руку, помітивши, як розширюються очі Стілґара. Чула шурхіт купи плащів позаду себе. — Я бачу фримена з книгою засторог, — співуче промовила вона. — Він читає її Аль-Ляту, сонцю, якому кинув виклик і яке підкорив. Він звертається до Правосуддя Саду, й ось які його слова:

Гурт ворогів моїх — зело побитих стебел,

що опинились на шляху у бурі.

Не бачиш ти, що наш Господь учинив?

Наслав на них він моровицю люту,

бо проти нас вони сплітали змову.

Тепер тікають, мов пташина зграя,

а змови їхні — то зерно отруйне,

що кожен рот порядний відкидає.

Її охопило тремтіння. Вона опустила руку.

До неї з печерних тіней долинув шепіт безлічі голосів:

— Діяння їхні було знищено.

— Господнє полум’я у ваших серцях, — промовила вона, а сама подумала: «Тепер усе рухається в правильному напрямку».

— Господнє полум’я палахкотить, — прилетіла відповідь.