Розділ «32»

«Творцем вони називають хробака», — збагнула Джессіка.

Вона оцінила важливість Стілґарових слів про те, що фримени не можуть пустити хробака в улоговину. Жінка збагнула, що саме бачила в міражі — люди барханів їздили на спинах гігантських хробаків. Їй знадобилася неабияка витримка, щоб погамувати шок від висновків.

— Нам треба повернутися до решти, — сказав Стілґар. — Мої люди можуть подумати, що я залицяюся до тебе. Дехто вже ревнує, що мої руки торкалися твоїх вигинів, коли ми боролися минулої ночі в котловині Туоно.

— Годі, — огризнулася Джессіка.

— Не ображайся, — м’яко промовив Стілґар. — Наших жінок не можна брати проти їхньої волі… а щодо тебе… — він знизав плечима. — Навіть ця домовленість не потрібна.

— Ти ж пам’ятаєш, що я була жінкою Герцога, — відрізала вона, хоч цього разу її голос звучав спокійніше.

— Як скажеш, — відповів Стілґар. — Час закрити цей вхід, щоб можна було трохи перепочити від дистикостів. Цього дня моїм людям треба добре відпочити. Бо завтра їм не буде спочинку від своїх родин.

Запала тиша.

Джессіка дивилася на сонце. У словах Стілґара вона ловила понад те, що чула — невисловлену пропозицію дечого більшого за його просту підтримку. Чи потрібна йому дружина? Вона збагнула, що могла б зайняти це місце поряд із ним. Це одним махом поклало б край суперечкам про лідерство в племені — жінка належним чином пов’язана з чоловіком.

Та що тоді буде з Полом? Хтозна, які тут панують правила всиновлення? І як бути з ненародженою донькою, яку вона носить останніми тижнями під серцем? Що станеться з донькою мертвого Герцога? Вона вперше по-справжньому визнала важливість дитини, що росла зараз у ній, обміркувала мотиви, що підштовхнули її до зачаття. Їй вони були відомі. Вона підкорилася основоположному інстинкту, що притаманний усім істотам, які зазирнули в обличчя смерті, — прагнення знайти безсмертя в нащадках. Їх охопив властивий усім видам інстинкт продовження роду.

Джессіка поглянула на Стілґара. Той вивчав її очікуючи. «Донька, народжена тут дружиною такого, як він… якою буде її доля? — спитала вона себе. — Чи не спробує він обмежити потреби, яких має дотримуватися Бене-Ґессеритка?»

Стілґар прочистив горло, демонструючи, що він розуміє деякі з питань, що роїлися в її голові.

— Для вождя важливо те, що робить його вождем. Потреби його людей. Якщо ти навчиш мене своїй силі, настане день, коли комусь із нас доведеться викликати іншого на бій. Мені б хотілося, щоб цьому була альтернатива.

— А вона є? — поцікавилася Джессіка.

— Сайядіна, — промовив фримен. — Наша Превелебна Матір стара.

«Їхня Превелебна Матір!»

Перш ніж вона встигла оцінити почуте, Стілґар додав:

— Я зовсім не хочу силувати тебе до шлюбу зі мною. Не зрозумій неправильно, ти прекрасна й жадана. Але якщо ти станеш однією з моїх дружин, деякі наші молодики можуть вирішити, що я надто зосереджуюся на задоволенні плоті й недостатньо уваги приділяю потребам племені. Навіть зараз вони підслуховують нас і спостерігають.

«Він людина, яка зважує свої рішення і думає про наслідки», — подумала вона.

— У племені багато юнаків, що досягли віку дикого духу, — сказав він. — Треба допомогти їм легко пройти цей період. Я не повинен давати їм значних приводів кидати мені виклик. Бо я їх можу покалічити чи навіть убити. А вождь має уникати подібного, якщо можна, не втрачаючи честі, відмовитися від бою. Лідер, як бачиш, — це той, хто відсіює людей від натовпу. Він утримує рівень індивідуальностей. Щойно індивідуальностей бракне — люди знову перетворюються на натовп.