Розділ «30»

Чоловікові руки слабко вчепилися в пісок на гребені бархана.

Свідомістю промайнула ясна, чітка думка: «Справжнє багатство планети криється в її краєвидах, у тому, яку роль відіграємо ми у формуванні первинної основи цивілізації — сільського господарства».

Йому подумалося, як же дивно, що мозок, звикнувши до одного плину думок, нізащо не може відійти від нього. Харконненівські вояки кинули його тут без води чи дистикоста, гадаючи, що якщо пустеля його не вб’є, то хробак точно доконає. Вони вирішили, що це весело — лишити його вмирати крихта за крихтою в байдужих руках власної планети.

«Харконненам завжди складно було вбивати фрименів, — подумав він. — Ми так просто не вмираємо. Я мав би вже померти… Я скоро помру… але я не можу припинити бути екологом».

— Найвища функція екології — це розуміння наслідків.

Голос уразив планетолога, адже він його впізнав — і чудово знав, що його власник — мертвий. Голос батька, який був тут планетологом до нього — давно померлого батька, вбитого завалом у Гіпсовому басейні.

— А ти потрапив у халепу, сину, — сказав батько. — А мав би здогадуватися про можливі наслідки допомоги дитині того Герцога.

«Я марю», — подумав Кайнс.

Здавалося, голос долинав праворуч. Кайнс повернув голову в тому напрямку, дряпаючи обличчя об пісок, але не побачив нічого, окрім вигнутої поверхні бархана, на якій витанцьовувало розпечене яскравим сонцем повітря.

— Що більше в системі життя, то більше в ній можливостей для життя, — сказав батько. Тепер голос долинав ліворуч, звідкілясь позаду.

«І чому він кружляє навколо мене? — запитав себе Кайнс. — Він не хоче, аби я його бачив?»

— Життя зміцнює здатність довкілля підтримувати життя, — казав батько. — Життя робить необхідні нутрієнти доступнішими. Воно додає більше енергії в систему завдяки неймовірному хімічному обміну між організмами.

«І чому він торочить про те саме? — подумки поцікавився Кайнс. — Я знав про це, коли мені ще й десяти не було».

Пустельні яструби — стерв’ятники, як і більшість диких істот у цих землях — закружляли над ним. Кайнс побачив тінь, що промайнула над його рукою і змусив себе повернути голову, щоб поглянути вгору. Птахи видавалися розмитою плямою в срібно-синьому небі — подаленілі клапті сажі, що пропливали вгорі.

— Ми розуміємося на узагальненнях, — казав батько. — Неможливо окреслити проблеми планетарного масштабу тонкими лініями. Планетологія — це наука про міру.

«Що він намагається мені сказати? — дивувався Кайнс. — Чи ж є якийсь наслідок, якого я не зумів роздивитися?»

Еколог відкинув голову на гарячий пісок і вдихнув запах горілого каміння, що долинав із-під газів премеланжевої маси. У логічному закутку його свідомості виникла думка: «Наді мною кружляють птахи-стерв’ятники. Можливо, хтось із моїх фрименів побачить їх і прийде подивитися».

— Для роботи планетолога найважливішим знаряддям є люди, — казав батько. — Ти маєш виховувати в людях екологічну культуру. Саме тому я створив абсолютно нову форму екологічної нотації.

«Він повторює все, що розповідав мені, коли я був маленький», — думав Кайнс.

Чоловік відчув прохолоду, але логічний куточок свідомості нагадав: «Угорі сонце. У тебе нема дистикоста, і тобі спекотно; сонце випалює вологу з твого тіла».