Розділ «30»

Кайнс упав на пісок, повертаючись до маленької заглибини, породженої її власними рухами. Зауважив, як гарячий пісок торкається його лівої щоки, але те відчуття було далеким.

— Арракійське довкілля утворилося за еволюційною моделлю місцевих життєвих форм, — сказав батько. — Як дивно, що так мало людей відривали погляд від прянощів на достатньо тривалий час, щоб здивуватися, наскільки ідеальний баланс азоту, кисню та вуглекислого газу підтримується тут за відсутності великих територій із рослинним покривом. Ми здатні бачити й розуміти енергетичну сферу планети: процес триває повільно, але все ж таки триває. У ньому є розрив? Отже, цей розрив має чимось заповнюватися. Наука складається зі стількох речей, які видаються очевидними, якщо їх пояснити. Я знав, що маленький творець тут, у глибині піску, задовго до того, як побачив його.

— Благаю, припини читати мені лекції, батьку, — прошепотів Кайнс.

Біля його простягнутої на піску руки приземлився яструб. Кайнс бачив, як птах склав крила, нахилив голову й поглянув на планетолога. Вчений зібрав усю енергію, щоб гарикнути на нього. Птах відскочив на два кроки, але й далі витріщався на планетолога.

— Раніше люди та їхні творіння були заразою для поверхні своїх планет, — мовив батько. — Природа схильна нейтралізовувати її, прибирати або ж інкапсулювати, залучати до системи власним способом.

Яструб схилив голову, випростав крила й знову склав їх. А тоді зосередився на простягнутій руці.

Кайнс збагнув, що більше не має сил відганяти його.

— Історична система взаємного грабунку та поневолення припиняється тут, на Арракісі, — сказав батько. — Не можна довіку красти все, що тобі потрібно, не думаючи про тих, хто прийде після тебе. Фізичні якості планети вписані в її економічну та політичну історію. Ця історія зараз перед нами, тож курс, якого варто дотримуватися, очевидний.

«Він ніколи не припинить читати нотації, — подумав Кайнс. — Нотації, нотації, нотації — завжди нотації».

Яструб підскочив на крок ближче до простягненої руки Кайнса. Повернув голову в один бік, потім — в інший, щоб роздивитися неприкриту плоть.

— Арракіс — це монокультурна планета, — сказав батько. — Монокультурна. Вона витримує панівний клас, що живе так, як жили панівні класи в усі часи. А під ним напівлюдська маса напіврабів виживає на їхніх недоїдках. Саме маса й недоїдки привертають нашу увагу. Вони значно цінніші, ніж прийнято вважати.

— Я не зважаю на тебе, батьку, — прошепотів Кайнс. — Іди геть.

А сам подумав: «Без сумніву, неподалік має бути хтось із моїх фрименів. Вони не можуть не бачити птахів наді мною. Вони точно підуть у розвідку хоча б для того, щоб дізнатися, чи нема тут води».

— Маси Арракіса дізнаються, що ми працюємо, аби землею потекла вода, — вів далі батько. — Звісно, більшість із них матиме лише напівмістичне розуміння того, яким чином ми плануємо це здійснити. Багато хто, не усвідомлюючи проблеми, які ставить співвідношення мас, може навіть подумати, що ми привеземо воду з іншої, багатої на неї планети. Нехай міркують, як забажають, доки вони вірять у нас.

«За хвилинку я підведуся і скажу йому все, що про нього думаю, — міркував Кайнс. Стоїть собі там і читає нотації, замість того щоб допомогти».

Птах підскочив ще ближче до простягненої руки Кайнса. Ще два яструби спустилися на пісок позаду нього.

— Релігія і закон мають стати для наших мас єдиним цілим, — говорив батько. — Непослух повинен уважатися гріхом і вимагати релігійного покарання. Користь від цього буде подвійною: більший послух і більша сміливість. Сам розумієш, ми маємо не так покладатися на сміливість окремих особистостей, як на сміливість усього населення.

«Де ж моє населення тепер, коли я найбільше його потребую?» — думав Кайнс. Він зібрав усю силу й посунув долоню на ширину пальця в напрямку найближчого яструба. Той відскочив назад, до пернатих супутників, і всі вони завмерли, ладні злетіти.

— Наш розклад набуде статусу природного явища, — не вгавав батько. — Життя планети — це широка, щільно переплетена тканина. Зміни у флорі та фауні спершу визначатимуться грубими фізичними силами, які ми спрямовуватимемо. Коли ж вони стануть постійними, запроваджені нами зміни самостійно чинитимуть певний вплив — і нам доведеться давати раду і йому. Однак пам’ятай, що нам потрібно контролювати лише три відсотки поверхні потенціальної енергії — лише три відсотки, — щоб похитнути всю структуру в напрямку перетворення на систему, яка забезпечує сама себе.

«Чому ж ти не допомагаєш мені? — дивувався Кайнс. — Завжди те саме: ти зраджуєш мене саме тоді, коли найбільше потрібен». Він хотів повернути голову, поглянути в напрямку батькового голосу, кинути погляд на стариганя. Але м’язи відмовилися виконувати його наказ.