Розділ «26»

Барон кивнув, усміхаючись.

— Я вірю цьому звітові, — вів далі Раббан. — Ви гадки не маєте, наскільки багато проблем створювали фримени.

— Можливо, але твої помічники бачили не фрименів. То, певно, були солдати Атрідів, навчені Хаватом і переодягнені у фрименів. Це єдине можливе пояснення.

І знову Раббан стенув плечима.

— Хтозна. Сардаукари вважають, що це фримени. Сардаукари вже запустили програму з винищення всіх фрименів.

— Чудово!

— Але…

— Таким чином сардаукари не сидітимуть склавши руки. А ми скоро отримаємо Хавата. Я знаю це! Відчуваю! О, що це був за день! Сардаукари повіються полювати на нікчемні пустельні ватаги, а ми отримаємо справжній приз!

— Мілорде… — Раббан завагався, насупившись. — Я завжди відчував, що ми недооцінюємо фрименів, і чисельно, і…

— Не зважай на них, хлопче! То наволоч. Нас цікавить населення містечок, міст і сіл. Море народу, еге ж?

— Море, мілорде.

— Вони й непокоять мене, Раббане.

— Вас?

— О… дев’яносто відсотків із них не варті уваги. Але є серед них дехто… Молодші Доми та їм подібні, амбіційні люди, які можуть наважитися на небезпечні вчинки. Якщо хтось один із них залишить Арракіс із неприємною історією про те, що тут трапилося, я буду надзвичайно засмучений. Чи уявляєш ти, наскільки я буду засмучений?

Раббан ковтнув.

— Ти маєш ужити негайних заходів, аби взяти заручника з кожного Молодшого Дому, — сказав Барон. — За межами Арракіса мають знати лише те, що це була пряма війна одного Дому з іншим. Сардаукари не брали в ній участі, розумієш? Герцогові запропонували звичні чверть майна і вигнання, однак він помер під час нещасного випадку до того, як устиг погодитися. Але збирався погодитися. Ось і вся історія. А будь-які чутки про сардаукарів тут варті сміху.

— Як забажає Імператор, — сказав Раббан.

— Так бажає Імператор.

— А як щодо контрабандистів?

— Ніхто не вірить контрабандистам, Раббане. Їх терплять, але ніхто не йме їм віри. У будь-якому разі ти роздаси певні хабарі… і вдасися до інших заходів, які, я певен, сам зможеш вигадати.