Розділ «26»

— Так, мілорде.

— Тож усього дві речі я чекаю від Арракіса: прибуток і безжальний кулак. Жодної милості. Сприймай цих покидьків як тих, ким вони і є: рабами, що заздрять своїм панам і лише чекають на нагоду повстати. Не проявляй до них ані крихти жалю чи доброти.

— Чи можна винищити всю планету? — запитав Раббан.

— Винищити? — Барон здивовано повернув голову. — Хто казав про винищення?

— Ну, я гадав, що ви збираєтеся привезти сюди нове населення і…

— Я сказав чавити, небоже, а не винищувати. Не марнуй населення, радше зажени його в абсолютну покору. Ти маєш бути хижаком, хлопчику мій, — він усміхнувся дитинно-товстим обличчям. — Хижак ніколи не спиняється. Не виявляє жалості. Ніколи не спиняйся. Жалість — це ілюзія. Її можна здолати голодним бурчанням у животі й висушеним спрагою горлом. Тож і будь завжди голодним і спраглим, — Барон погладив шари свого жиру на силових підвісках. — Як я.

— Розумію, мілорде.

Раббан зиркнув ліворуч і праворуч.

— Усе зрозуміло, небоже?

— Крім одного, дядьку. Планетолог Кайнс.

— О так, Кайнс.

— Він же слуга Імператора, мілорде. Він може приходити й іти геть, як забажає. І він дуже близький до фрименів… навіть одружився з одною.

— До завтрашнього вечора Кайнс помре.

— Це небезпечно, дядьку, вбивати слугу Імператора.

— Як, ти гадаєш, мені вдалося швидко зайти так далеко? — запитав Барон тихим, багатозначним голосом. — Крім того, не варто було й боятися, що Кайнс полишить Арракіс. Він же залежний від прянощів.

— Звісно!

— Ті, хто знають, нічого не вдіють, щоб не позбутися постачання прянощів, — сказав Барон. — Кайнс точно має це розуміти.

— Я забув, — сказав Раббан.

Вони мовчки дивилися один на одного.

За мить Барон мовив: