TextBook «Влада й страх — страх і влада!»
Барон бачив перед себою шлях. Одного дня Харконнен стане Імператором. Не він сам, і не його прямий спадкоємець. Але Харконнен. Звісно, не Раббан, якого він викликав. Але молодший Раббанів брат, юний Фейд-Раута. Була в цьому хлопцеві різкість, що подобалася Баронові… і лютість.
«Милий хлопчик, — подумав Барон. — Іще рік чи два — скажімо, коли йому виповниться сімнадцять — і я точно знатиму, чи він є тим інструментом, який потрібен Дому Харконненів, щоб сісти на трон».
— Мілорде Бароне.
За межами дверного пентащита спальні Барона стояв невисокий кремезний чоловік, повний лицем і тілом. Він мав характерні харконненівські близько посаджені очі й горбаті плечі. Його жир досі зберігав певний тонус, але цілком очевидно, що одного дня і він потребуватиме силових підвісок, які переноситимуть зайву вагу його тіла.
«Гора м’язів замість мозку, — подумав Барон. — Не ментат мій племінничок… не Пітер де Вріс, але, можливо, він навіть цінніший для задуманого мною завдання. Якщо я дам йому свободу дій, він знищить усе на своєму шляху. О, як же його ненавидітиме Арракіс!»
— Мій любий Раббане, — промовив Барон. Він вимкнув дверний щит, але навмисно ввімкнув тілесний захист на повну силу, знаючи, що його мерехтіння буде помітним завдяки світлокулі в узголів’ї ліжка.
— Ви мене викликали, — Раббан ступив у кімнату й кинув погляд на мерехтіння тілесного щита. Роззирнувся, шукаючи стілець на підвісках, але такого не знайшов.
— Стань ближче, щоб я міг тебе бачити, — сказав Барон.
Раббан наблизився ще на крок, міркуючи, що клятий старигань навмисне поприбирав усі стільці, аби відвідувачі стояли.
— Атріди мертві, — сказав Барон. — Останні з них. Тому я й викликав тебе сюди, на Арракіс. Ця планета знову твоя.
Раббан кліпнув.
— Але я гадав, що ви мали намір поставити Пітера де Вріса на…
— Пітер також мертвий.
— Пітер?
— Пітер.
Барон знову активував дверний пентащит, увімкнувши режим повного блокування будь-якої енергії.
— Ви, зрештою, стомилися від нього, так? — запитав Раббан.
Його голос мертво впав у відрізану від енергії кімнату.
— Я тобі зараз дещо скажу, але тільки один раз, — прогримів Барон. — Ти підозрюєш, що я позбувся Пітера, як позбуваються якоїсь дурниці. — Він клацнув товстими пальцями. — Просто так, еге ж? Я не настільки дурний, небоже. І мені буде прикро, якщо коли-небудь словом чи дією ти висловиш думку, що я настільки дурний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „26“ на сторінці 6. Приємного читання.