Розділ «26»

— То заберіть його в них. Скажіть, я хочу його допитати.

— А якщо вони заперечуватимуть?

— Не заперечуватимуть, якщо ти все зробиш правильно.

Нефуд ковтнув слину.

— Так, м’лорде.

— Цей чоловік має померти, — прогримів Барон. — Він спробував допомогти моїм ворогам.

Нефуд переступив із однієї ноги на другу.

— Ну?

— М’лорде, садаукари… тримають під вартою двох осіб, які можуть вас цікавити. Вони впіймали майстра-асасина Герцога.

— Хавата? Зуфіра Хавата?

— Я сам бачив полоненого, мілорде. Це Хават.

— Не вірю, що таке можливо!

— Він казав, що його нейтралізували паралізатором, м’лорде. У пустелі, де він не міг скористатися щитом. Він майже неушкоджений. Якщо нам удасться забрати його, буде доволі весело.

— Ти говориш про ментата, — буркнув Барон. — Ментатами не розкидаються. Він заговорив? Що каже про поразку? Чи усвідомлює він масштаб… але ні.

— Він сказав достатньо, м’лорде, щоб показати, ніби вірить, що зрадницею була леді Джессіка.

— Отакої.

Барон відкинувся назад, міркуючи, а тоді мовив:

— Ти певен? Його гнів викликає леді Джессіка?

— Він сказав це у моїй присутності, м’лорде.

— То нехай думає, що вона жива.