Розділ «19»

Промовляючи ці слова — та й просто перебуваючи там, — вона видавалася безкінечно вартою змагання.

Пол міцно стиснув губи, примусивши себе мовчати. У нього був тільки один шанс успішно використати Голос. Тепер усе залежало від матері, досвід якої був значно більшим, ніж його власний.

— Так, — мовив Пошрамований. — Нема потреби битися за…

Він простягнув руки до шиї пілота. Його удар напоровся на металевий блиск, що перехопив руку Кайнета, а тоді, в одному пориві, врізався йому в груди.

Пошрамований застогнав і впав, ударившись об дверцята.

— Він думав, що я такий дурний, що не знаю цього трюку, — сказав Чиґо. Він забрав руку, витягнувши ножа, що виблискував у місячному сяйві.

— А тепер — щеня, — сказав він і нахилився до Пола.

— Не потрібно цього, — пробурмотіла Джессіка.

Чиґо завагався.

— Хіба б ти не хотів, щоб я добровільно робила все? — запитала Джессіка. — Дай хлопчикові шанс. — Її губи викривив сумний осміх. — Малесенький шанс, який у нього буде там, у пустелі. Дай йому це й… — вона посміхнулася. — Ти отримаєш чудову нагороду.

Чиґо зиркнув ліворуч і праворуч, а тоді повернувся до Джессіки.

— Я чув, що може трапитися з людиною в пустелі. Ніж для хлопця — справжнє милосердя.

— Невже я так багато прошу? — благала Джессіка.

— Ти намагаєшся мене надурити, — пробурмотів Чиґо.

— Я не хочу бачити, як помирає мій син, — сказала Джессіка. — Хіба це обман?

Чиґо відійшов назад штовхнув ліктем дверний засув. Він схопив Пола, протягнув його через сидіння й наполовину виставив із дверей, занісши над ним ножа.

— Що зробиш ти, щеня, якщо я переріжу мотузки?

— Він негайно піде геть до он тих скель, — відповіла за нього Джессіка.

— Ти зробиш це, щеня? — запитав Чиґо.

Голос Пола пролунав достатньо похмуро: