Розділ «19»

Пошрамований кивнув.

— Але це маленький зв’язковий апарат. І місця там вистачить тільки на двох.

— Двох і вистачить, — відказав солдат, який тягнув ноші. Він підійшов ближче, щоб глухий міг прочитати по губах. — Ми подбаємо про них, Кайнете.

— Барон наказав мені перевірити, що з ними трапилося, — відрізав Пошрамований.

— Що тебе так хвилює? — запитав інший солдат, який ішов за ношами.

— Вона — Бене-Ґессеритська відьма, — відповів глухий. — А вони мають силу.

— Аааа…. — носильник указав рукою на вухо. — Отже, одна з них? Скумекав, про що ти.

Солдат позаду нього рохнув.

— Скоро вона стане м’ясом для хробаків. Не думаю, що Бене- Ґессеритська відьма має силу над одним із тих великих хробаків. Що скажеш, Чиґо? — він підштовхнув ліктем носія.

— Ага, — відказав той. Він повернувся до нош, узявши Джессіку за плечі. — Ходімо, Кайнете. Можеш провітритися з нами, як хочеш дізнатися, що трапилося.

— Як мило з твого боку запросити мене, Чиґо, — відказав Пошрамований.

Джессіка відчула, як її піднімають. Тінь від крила повернулася, відкриваючи зорі. Перевіривши кримскілові пута, жінку запхали у хвіст ’топтера й зафіксували. Пола, надійно зв’язавши, кинули до неї, і Джессіка побачила, що синові пута — це звичайна мотузка.

Пошрамований — глухий на ім’я Кайнет — сів попереду. Солдат Чиґо, що перетягував ноші, обійшов з іншого боку й сів поруч із ним.

Кайнет зачинив двері й нахилився до важелів керування. Підібгавши крила, ’топтер різко злетів і рушив на південь за Оборонну Стіну. Чиґо поплескав компаньйона по плечу й мовив:

— Чому б тобі не розвернутися і не наглядати за тими двома?

— Ти точно знаєш, куди летіти? — Кайнет дивився на губи Чиґо.

— Я так само, як і ти, слухав зрадника.

Кайнет розвернув крісло. Джессіка побачила відблиски зоряного сяйва на лазерострілі в його руці. Її очі звикли до слабкого світла, яким повнився ’топтер, але пошрамоване обличчя вартового перебувало в тіні. Джессіка перевірила свій пасок безпеки і зрозуміла, що він доволі вільний. Вона відчула шерехатість у паску на лівому плечі і збагнула, що він майже повністю відрізаний і порветься від різкого ривка.

«Хтось побував у цьому ’топтері, приготувавши його для нас? — запитувала себе вона. — Хто?» Вона повільно відтягнула зв’язані ноги від Полових.

— Кажу тобі, це марнотратство — нищити таку красиву жінку, — сказав Пошрамований. — Ти коли-небудь був із високородними? — він озирнувся до пілота.