Розділ «17»

— На командному пункті, міледі.

— Хават із ним?

— Хават у місті, міледі.

— Негайно приведіть Хавата сюди, — сказала Джессіка. — Хай приходить у мою вітальню, я буду там.

— Але, міледі…

— Якщо знадобиться, я викличу Герцога, — сказала вона. — Сподіваюся, до цього вдаватися не доведеться. Я б не хотіла турбувати його через це.

— Так, міледі.

Джессіка віддала порожню чашку Мейпс і натрапила на запитальний погляд бездонно синіх очей.

— Можеш повертатися в ліжко, Мейпс.

— Ви певні, що я вам не потрібна?

Джессіка похмуро посміхнулася.

— Упевнена.

— Може, це зачекає до завтра, — втрутився Юе. — Я міг би дати вам заспокійливе і…

— Ви повернетеся у свої покої і дасте мені змогу вирішувати все, як я вважаю за потрібне, — вона поплескала його по руці, щоб пом’якшити різкість наказу. — Тільки так.

Джессіка швидко підняла голову й повернулася, а тоді рушила через увесь дім до своїх апартаментів. Холодні стіни… коридори… знайомі двері… Вона прочинила двері настіж, зайшла всередину й зачинила їх за собою. Жінка стояла і дивилася на захищені щитами вікна вітальні. «Хават! Чи могли Харконнени купити його? Побачимо».

Джессіка підійшла до глибокого старомодного крісла, вкритого чохлом із вишитої шкіри шлаґа, а тоді розвернула його до дверей. Вона враз подумала про крис-ніж, піхви якого були пристебнуті до її ноги. Жінка зняла піхви і причепила їх на руку, перевірила, чи легко вислизає ніж. Вона знову оглянула кімнату й запам’ятала точне розташування кожного предмета — щоб уникнути сюрпризів: диван у кутку, прямі стільці вздовж стіни, два журнальних столики, її цитра, встановлена на штативі біля дверей до спальні.

Завислі в повітрі лампи виповнювали кімнату блідо-рожевим сяйвом. Жінка притлумила їхнє світло, сіла на крісло, поплескала по оббивці й подумала: «Королівська масивність крісла саме пасує для такої нагоди».

«А тепер нехай приходить, — подумала вона. — Тепер побачимо, що і як». — І тоді вона приготувалася до очікування, як її вчили в школі Бене Ґессерит — накопичувала терпіння та силу.

Стукіт у двері пролунав раніше, ніж вона сподівалася, і Хават за її наказом увійшов.

Вона дивилася на нього, не встаючи з крісла, і бачила в його рухах породжену наркотиками енергію, під якою ховалася втома. Старі вологі очі Хавата блищали. Його шорстка шкіра набула блідо-жовтого кольору у світлі ламп, а на рукаві виднілася велика мокра пляма.