Розділ «17»

Джессіка підійшла до нього.

Один із охоронців кивнув їй, не відпускаючи Айдаго.

— Ми не знаємо, що з ним робити, міледі. Він дебоширив біля входу, відмовляючись зайти всередину. Ми боялися, що місцеві можуть проходити тут і помітити його. А так не годиться. Він зіпсує нам тут репутацію.

— Де він був? — запитала Джессіка.

— Він проводив одну панянку додому після вечері, міледі. За наказом Хавата.

— Яку панянку?

— Та якусь дівку з чийогось почету. Розумієте, міледі? — Він зиркнув на Мейпс і стишив голос. — Вони завжди кличуть Айдаго для особливого нагляду за жінками.

Джессіка подумала: «Так і є. Але чому він напився?»

Вона насупилася й повернулася до Мейпс.

— Мейпс, принеси стимулятор. Нехай буде кофеїн. Можливо, лишилося трохи кави з прянощами.

Мейпс стенула плечима й рушила на кухню. Її незастебнуті пустельні черевики ляпали по кам’яній підлозі.

Айдаго хитнув п’яною головою, щоб поглянути на Джессіку під кутом.

— Убив бі’ш ніж триста ч’вік для Герцога, — бурмотів він. — Х’тів би я знати, що я тут р’блю? Не м’жу жить під землею тута. Не м’жу жить на землі тута. Шо то за місце таке, а?

Шурхіт із бічного входу в залу привернув увагу Джессіки. Вона обернулася й побачила, як до них підходить Юе. На лівій руці в лікаря висів медичний саквояж. Чоловік був повністю одягнений, блідий і виснажений. Витатуйований діамант яскраво виблискував на його чолі.

— Доб-б-брий дохтур! — волав Айдаго. — А т’бі ч’го, Док? Дядечко з п’гулками? — він кинув затьмарений погляд на Джессіку. — Клею тут… гм… бісового… гм дурня, еге?

Джессіка насупилася, але промовчала, міркуючи: «Чому Айдаго напився? Йому щось підмішали?»

— Забагато пива з прянощами, — Айдаго спробував виструнчитися.

Мейпс повернулася, тримаючи в руках гарячу чашку, і невпевнено зупинилася біля Юе. Вона глянула на Джессіку, а леді у відповідь похитала головою.

Юе поставив саквояж на підлогу, кивком привітався з Джессікою і мовив:

— Пиво з прянощами, так?