Він відчув, куди вона хилить, і його брови похмуро зійшлися на переніссі.
— Герцога? — запитала вона. — Так, приваблива ціль, але нікого, за винятком хіба що Пола, так добре не охороняють. Мене? Звісно, я їх цікавлю, але вони точно знають, що дуже важко вполювати Бене Ґессерит. Але є значно краща мішень, обов’язки якої створюють велетенську сліпу пляму. Той, для кого підозри природні, як дихання. Той, хто все своє життя вибудовує з недомовок і таємниць. — Джессіка вказала на старого правицею. — Ти!
Хават підскочив зі стільця.
— Я не відпускала тебе, Зуфіре! — спалахнула Джессіка.
М’язи так швидко зрадили старого ментата, що той ледь не впав назад на стілець.
Вона сумно посміхнулася.
— Тепер ти трішки знаєшся на справжній підготовці, яку дають нам.
Хават спробував ковтнути пересохлим горлом. Її наказ був владним і беззаперечним — волю цієї жінки неможливо переступити. Його тіло послухалося її ще до того, як мозок устиг подумати про щось. Ніщо не могло протидіяти такій реакції — ні логіка, ні пристрасна злість… ніщо. Зроблене нею свідчило, що Джессіка надзвичайно глибоко розумілася на особистості, якій віддавала наказ. Він і гадки не мав, що контроль такого рівня — можливий.
— Я вже сказала тобі, що ми маємо зрозуміти одне одного, — мовила вона. — Тобто ти маєш зрозуміти мене — я вже тебе розумію. Повторюю, що тільки твоя вірність Герцогові гарантує тобі безпеку зі мною.
Він витріщився на неї, зволоживши язиком губи.
— Якби мені потрібна була маріонетка, Герцог зі мною одружився б, — вела вона далі. — Він би навіть гадав, що зробив це з власної волі.
Хават опустив голову й дивився на неї вгору крізь рідкі вії. І лише максимальний самоконтроль змушував його не викликати охорону. Самоконтроль… і підозра, що ця жінка просто не дозволить йому так учинити. Його шкіра вкривалася сиротами від спогаду, як вона підкорила його собі. Адже доки він був приголомшений, вона легко могла витягнути зброю і вбити його!
«Невже в кожної людини є така сліпа пляма? — запитував він себе. — Невже кожного з нас можна примусити до дії — і ми не зможемо опиратися? — Ця думка підкосила його. — Хто може спинити людину з такою силою?»
— Ти краєм ока побачив потужний кулак у рукавичці Бене Ґессерит, — сказала вона. — Мало хто бачив його і вижив. І те, що я зробила, — доволі проста річ для нас. Ти ще не знайомий з усім моїм арсеналом. Подумай про це.
— Чому ж тоді ви не знищите ворогів Герцога? — запитав він.
— Що я, по-твоєму, маю знищити? — запитала вона. — Ти хочеш, аби я перетворила нашого Герцога на слинька? Щоб він завжди залежав від мене?
— Але з такою владою…
— Влада — то двосічний меч, Зуфіре, — відказала вона. — Ти гадаєш: «Як легко їй нагострити людину, наче зброю, і вдарити нею в нутрощі ворога». Так і є, Зуфіре; навіть у твої нутрощі. І все ж таки, чого я досягну? Якби багато сестер Бене Ґессерит чинили саме так, то чи не впаде від цього тінь на всіх Бене Ґессерит? Нам не хочеться цього, Зуфіре. Ми не хочемо знищити самих себе, — вона кивнула. — Ми й справді існуємо, тільки щоб служити.
— Я не можу вам відповісти, — мовив Хават. — Ви знаєте, що не можу.
— Ти нікому не розкажеш про те, що трапилося тут, — відказала Джессіка. — Я знаю тебе, Зуфіре.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „17“ на сторінці 11. Приємного читання.