Розділ «6»

— Ні. Ні! Я не допущу цього! Навіть якщо спочатку тобі вдасться їх обманути, що, як хтось здогадається, чим ти є насправді?

— Як? — запитала я, оглядаючи себе. Я більше не була схожа на Діаболіка.

— Їм навіть на думку не спаде, що вона таке, — запевнила Мати-Засновниця. — Вони ніколи не здогадаються, що хтось наважився залишити в живих Діаболіка, тим паче відправити його замість своєї дочки в саме серце Імперії. Немезіді під силу зіграти цю роль. Це ідеальний план.

— А якщо вона помре?! — вигукнула Донія, стискаючи мою руку. — Ти не можеш поїхати туди! Я наказую тобі залишитися! Я не дозволю тобі ризикувати собою заради мене! Мамо... — вона підняла заплакані очі на матір, але наштовхнулася на холодний, непорушний погляд Засновниці, потім поглянула на батька — і побачила безтурботний вираз його обличчя. — Ні! Ні, ми не можемо цього допустити!

Донія розвернулася і вибігла з кімнати.

Я дала їй трохи часу, щоб вона усвідомила почуте, а потім пішла за нею в сад, розбитий поряд із вольєрами для тигрів. Великі коти згуртувалися біля краю огорожі і нявкали, намагаючись привернути увагу Донії, але вона дивилася на них і ніби не бачила.

— Як ти могла? — запитала вона, коли помітила мене. — Як ти могла змовитися з батьками за моєю спиною? Як ти могла приховати це від мене?

— Це було не дуже складно, — відповіла я прямо. — Я прекрасно вмію брехати. І це одна з причин, чому я більше підходжу для поїздки в Хризантеміум, ніж ти.

— А якщо ти помреш? Що мені тоді робити?

— Якщо я й помру, то зроблю це замість тебе. А ти робитимеш те, на що ми всі сподіваємося: ти житимеш.

— Я ненавиджу тебе. Як же я тебе ненавиджу! — Донія накинулася на мене з кулаками.

Трохи спантеличена такою шаленою реакцією, я спостерігала за тим, як її слабкі удари відскакують від моєї руки і почала хвилюватися, що вона покалічить собі руки.

Сад сповнився шелестом — то налякані тварини інстинктивно втікали подалі від галасу.

А потім заплакана Донія з криком рвонула назад до дверей. Там вона зіткнулася із Сутерою ну Імпірінс, яка робила останній обхід фортеці, перш ніж повернутися до свого вимушеного планетарного існування.

Донія з риданнями кинулася в її обійми. Сутера, не замислюючись, погладила її по плечах, а потім відсторонилася.

— Ні, ні, я не можу потурати подібній поведінці. Що я казала про непристойні вияви емоцій? Коли ти потрапиш до Імператорського Двору...

— Я не потраплю туди! — викрикнула Донія. — Мати не збирається відправляти мене в Хризантеміум. Вона відсилає Немезіду. Ось чому вона тренувалася разом зі мною.

Я затамувала подих.

— Що? — перепитала Сутера.

Я зробила крок уперед, кинувши Донії застережливий погляд, але вона втратила розум від горя і не усвідомлювала, що збирається повідати Сутері.