Розділ «6»

— О, звісно. Як побажаєш, люба, — уперше заговорив Сенатор.

— Я досі не уявляю, що Немезіда робитиме в Хризантеміумі, — мовила Сутера, — але моїй пані видніше, а виразні очі й вилиці — завжди в моді.

Сутера перейшла до демонстрації наших знань. Вона засипала нас запитаннями, і я відповіла правильно на кожне з них. Донія була неуважною, до того ж її нервував яструбиний погляд матері, тому кілька разів вона помилилася. Коли нам показували зображення імператорських осіб, Сайдонія сплутала Сигну і Дівайні Домітріан.

Але я нічого не наплутала. І це єдине, що мало значення.

— Чудово, — мовила Мати-Засновниця, витончено плескаючи в долоні. — Браво, Сутеро. Вони добре підготовлені.

— Дуже добре підготовлені, — погодився Сенатор.

Мати-Засновниця зміряла мене довгим поглядом, і на частку секунди на її обличчі промайнула безжалісна посмішка. Її анаконда.

Сутера засяяла від щастя, почувши похвалу від своєї пані й повагом наблизилася до Матері-Засновниці, імітуючи розмірену ходу Вельмишановних Панів, а потім схилилася в глибокому поклоні. Після цього вона приклала долоні Матері-Засновниці до своїх щік і повторила ту саму послідовність дій перед Сенатором.

— Для мене велика честь служити наступному поколінню вашої сім’ї. Сподіваюсь, у майбутньому, коли Сайдонія повернеться після своєї подорожі до зірок, я побачу і її дитя.

Мати-Засновниця стримано посміхнулася.

— Так, будемо сподіватися на краще.

Коли Сутера вийшла з кімнати, Донія розвернулася до своїх батьків.

— Що це все означає?

Сенатор і Мати-Засновниця обмінялися поглядами.

— Я знаю, щось трапилося, — промовила Донія, підвищуючи голос. — Я думала, ви хочете видати мене заміж чи відіслати геть, але... але щойно я неправильно відповіла на деякі запитання. Я помилилася, Мамо, а ти навіть не посварила мене. Що відбувається? — на її очі навернулися сльози. — О ні, Батько, ти в небезпеці? Мене готують для того, щоб я замінила тебе?

— Ні, ні, — сказав Сенатор. — Я в безпеці, моя люба.

— Я тобі не вірю! Що...

— Ох, — роздратовано мовила Мати-Засновниця. — Скажи їй правду нарешті.

Сенатор зітхнув, і на його обличчі проступили зморшки. Він не оновлював своєї зовнішності відтоді, як Сайдонію викликали до Імператорського Двору.

— Гаразд, я потрапив у немилість до Імператора, але мені нічого не загрожує, я в безпеці.